21 листопада, Вольфсон коледж Оксфордського університету зібрав провідних науковців, арбітрів та юристів-практиків із ключових арбітражних юрисдикцій світу на IX Oxford Arbitration Day.
Ініціатива Національного антикорупційного бюро обмежувати право власності на підприємствах без рішення суду сама створює нові корупційні можливості.
Заслужений юрист України та адвокат Володимир Богатир вважає, що ініціатива Національного антикорупційного бюро обмежувати право власності на підприємствах без рішення суду сама створює нові корупційні можливості
Ініціатива НАБУ, що передбачає обмеження прав власності на підприємства за рішенням Директора НАБУ та без необхідності судового розгляду, суперечить не лише Конституції, а й Кримінальному процесуальному кодексу України, який послідовно забезпечує судовий контроль.
Вантажний рухомий склад залізничного транспорту становить критичну інфраструктурну компоненту національної економіки, визначаючи пропускну спроможність логістичних ланцюгів і обсяги торгівельних операцій. Аналіз динаміки змін парку вагонів у 2014-2024 роках вказує на значні диспропорції у його складі. Докладніше – в колонці Володимира Богатира.
Обвинувальний акт у кримінальному процесі не є ані вироком, ані доказом вини, його єдина функція – процесуально окреслити межі обвинувачення. За вимогами ст. 291 КПК України він має містити виклад фактичних обставин, які підтверджуються належними доказами, що є у матеріалах справи. Але у практиці органів досудового розслідування утвердилася тенденція сприймати сам факт складання обвинувального акта як підтвердження доведеності вини. Такий підхід трансформує акт із процесуального документа в інструмент формування громадської думки та створює ризик підміни презумпції невинуватості припущеннями обвинувачення.
Трансформація українського партійного поля демонструє не стільки еволюцію політичної конкуренції, скільки еволюцію самої функцій держави, від пасивного реєстратора, що лише легітимізував партії, до активної регулятора політичного простору.
Правозастосовна практика демонструє загрозливу тенденцію до ретроспективної криміналізації господарських відносин, які протягом тривалого часу вважалися легітимними та здійснювалися у повній відповідності до регуляторних норм. В рамках цієї тенденції, правомірна діяльність суб’єктів господарювання перекваліфіковується на «створення видимості законності», де суб’єктивна інтерпретація слідства підміняє собою об’єктивні критерії складу злочину.
Діяльність Конституційного Суду України – є предметом багаторічної суспільної дискусії, а його Рішення піддаються постійній критиці політиками в силу відсутності правової культури. Більше того правовий нігілізм парламентарів дозволяє вільно компілювати потрібні тексти системно порушуючи процедуру внесення змін до Основного Закону України.
Звернувшись до Верховної Ради України і намагаючись з’ясувати чи має Апарат Верховної Ради поточну редакцію Конституції України з подивом отримав відповідь про те, що паперовий варіант чинної Конституції України відсутній, а у роботі використовується електронний варіант Основного Закону України, текст якого розміщений на веб-сторінці Верховної Ради України у розділі «Законодавство України» та є скомпільованим на основі офіційних публікацій у «Відомостях Верховної Ради України» тексту Конституції України, прийнятої на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, із наступними змінами і доповненнями. Про те що Апарат Верховної Ради не може гарантувати ідентичність тексту Конституції України зазначав і нинішній перший заступник голови Верховної Ради України.
Такий правовий лабіринт є наслідком систематичного порушення процедури внесення змін до Основного Закону України. Дотримання процедури розгляду, ухвалення та набрання чинності законами, у тому числі й законами про внесення змін до Конституції України, є умовою легітимності законодавчого процесу і викликає постійні нарікання та є предметом критики українських та міжнародних експертів. Дотримання процедури є запорукою дотримання демократичного процесу. Однак, це ніколи не зупиняло народних обранців, які звикли до «кнопкодавства» та інших порушень притаманних українському парламентаризму.
Стале порушення процедури має декілька яскравих прикладів. Так, 30 вересня 2010 року Конституційний Суд України виніс Рішення № 20-рп/2010 у справі про додержання процедури внесення змін до Конституції України, визнавши таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV у зв’язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття, поклавши на органи державної влади обов’язок щодо невідкладного виконання цього Рішення стосовно приведення нормативно-правових актів у відповідність до Конституції України від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV.
В подальшому така правова позиція Конституційного Суду України щодо неодержання процедури внесення змін до Конституції України набула визнання й Венеціанською комісією «За демократію через право» у Висновку «Про конституційну ситуацію в Україні» CDL-AD (2010)0443 від 20.12.2010 року в якому Комісія звернула увагу на постійний складний і непослідовний конституційний процес в державі з часу набуття незалежності Українською державою. Зокрема, в пункті 40 Висновку Венеційської комісії, який має назву «Правові наслідки Рішення Конституційного Суду», Комісія визначила, що «основним наслідком Рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2010 від 30.09.2010 року є відновлення раніше існуючих правових норм Конституції України 1996 року», в пункті 42 Висновку зазначила « … визнання Закону № 2222 неконституційним у зв’язку з порушенням процедура його розгляду та прийняття означає поновлення попередньої редакції норм Конституції України, які були змінені і виключені Законом № 2222».
Нажаль, європейські експерти постійно фіксують хаотичність дій парламентарів у відношенні до Основного Закону нашої країни.
Черговим прикладом правового нігілізму парламентарів стало прийняття Верховною Радою України 21 лютого 2014 року Закону України «Про відновлення дії окремих положень Конституції України». Вказаним Законом в порушення процедури та з порушенням принципів демократичної держави і верховенства права було відновлено дію окремих положень Конституції України зі змінами, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, від 1 лютого 2011 року № 2952- VI, від 19 вересня 2013 року № 586-VII.
Законодавець, не дивлячись на те, що Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене, виходячи з політичної доцільності, з метою надання своїм діям ознак законності і порушуючи процедуру внесення змін до Конституції України відновив зручну на той час редакцію Конституції України, яка передбачала можливість виконання обов’язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України – Головою Верховної Ради України. Де-факто, цей закон відміняв дію вищезгаданого Рішення Конституційного Суду України, а для того щоб «убезпечити» себе і закріпити досягнутий результат парламентарі прийняли Постанову Верховної Ради № 775-VII від 24.02.2014 року «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді», якою було звільнено низку суддів Конституційного Суду України та зобов’язано Генеральну прокуратуру України порушити кримінальне провадження по факту прийняття Рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2010 і притягти усіх винних осіб до відповідальності. Наразі, в ЄСПЛ перебувають на розгляді справи як мінімум трьох з цих суддів. Рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2010 від 30.09.2010 року набуло чинності з моменту його проголошення і є частиною чинної Конституції.
З правової точки зору очевидним є те, що народні депутати України не мали права звертатись до органів прокуратури з вимогами, пропозиціями чи вказівками у конкретних справах з питань підтримання державного обвинувачення в суді, з питань досудового слідства у конкретних кримінальних справах і зобов’язувати правоохоронні органи порушувати якесь конкретне кримінальне провадження. Метою функціонального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову є розмежування повноважень між різними органами державної влади та недопущення привласнення повноти державної влади однією з гілок влади, дотримання принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Самоусунення від нагального законодавчого процесу і зневага парламентом Рішеннями Конституційного Суду в сфері правосуддя, державного устрою та багатьох інших сферах суспільного життя вже призвели до такої ж зневаги чисельними рішеннями загальних судів з боку органів прокуратури та інших правоохоронців, які були покликані стояти на сторожі закону та виконувати рішення ухвалені та проголошені іменем України.
Кожна «нова» влада, кожен новий політичний режим, президент, партійний лідер намагаються змінити розподіл повноважень, переписати або запропонувати нову редакцію Конституції. Цей політтехнологічний тренд та свідома маніпуляція свідомістю виборців покликані мобілізувати навколо нового суспільного договору. Навряд чи хтось з наших співгромадян занурюється в лабіринти юридичної казуїстики та особливостей державного будівництва. А тому подібні пропозиції здебільшого залишаються лозунгами.
Жоден з перерозподілів повноважень, які відбувались з моменту здобуття незалежності нашою країною не призвів до реальних покращень життя громадян і маловідомий пересічному українцю.
Безвідповідальна та ганебна поведінка законодавців по недотриманню процедури розгляду та ухвалення змін до Конституції не тільки далека від європейських стандартів, вона є нищівною для держави, правопорядку, створює правову невизначеність і веде до хаосу. Якщо не стати на світлу дорогу законності та правопорядку то блукання темними лабіринтами правопорушень може привести в пастку.
Автор: Володимир Богатир, адвокат
https://pravo.ua/konstitucijni-labirinti/