У сфері застосування обмежень прав людини Рада національної безпеки і оборони України набрала особливої ваги. Начебто координаційний орган, але має потужні повноваження! А ще — кредит довіри, що пильно охороняється єдиною інформаційною політикою. Рішення приймаються швидко, б’ють боляче. І вже майже ні в кого не виникає правових питань.

Боротьба з годівниками

Не один рік в українському суспільстві обговорюють тему зменшення впливу на політиків та владу новоспечених багатіїв, що отримали свої статки за рахунок пострадянських державних засобів виробництва, скуплених за безцінь.

Чи дотримувались українські олігархи конституційного обов’язку сплачувати податки? Чому цьому питанню не приділялася належна увага? Утім, як і питанню отримання ними у власність промислових та інших засобів виробництва… Адже мова може йти не тільки про цивільно-правові відносини, де сплили строки давності, але й про кримінально-правовий аспект перевірки законності набуття таких активів.

Тема, звісно, не нова… Ще Арістотель звертав увагу на можливість корупції у сфері управління, «коли влада поповнюється із середовища всього цивільного населення, так що до складу уряду потрапляють найчастіше люди зовсім бідні, яких <…> легко можна підкупити», та водночас застерігав від фактичної «купівлі влади» за рахунок запровадження майнового цензу.

Але на іншій стороні деолігархізації по-українські існує стаття 24 Конституції, яка вказує:

не може бути привілеїв чи обмежень за соціальним походженням та майновим станом.

Так або інакше, Європейська комісія поставила вимогу щодо прийняття антиолігархічного законодавства. І 23 вересня 2021 року Верховна Рада таки ухвалила Закон № 1780-IX «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)». Боротьба з тими, хто останні десятиліття формував і «підгодовував» ту саму владу, розпочалася офіційно.

Саме на РНБО було покладено ключове завдання призначати «винних». Згідно зі ст.ст. 5, 6 цього закону рішення про визнання особи такою, яка має значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархом), приймається Радою національної безпеки і оборони України на підставі подання Кабінету Міністрів України, члена Ради національної безпеки і оборони України, Національного банку України, Служби безпеки України або Антимонопольного комітету України. Рішення РНБО є підставою для включення таких осіб до Реєстру олігархів.

І нещодавно, наприкінці червня 2022 року, було затверджено положення про цей реєстр (Указ Президента України № 459/2022), чим фактично було зроблено фінальний крок до впорядкування відносин держави з великим бізнесом. Але чи не суперечить він конституційному принципу рівності прав і свобод перед законом та відсутності привілеїв чи обмежень за ознаками майнового стану або іншими ознаками?

Санкціонують усі!

Вельми популярною в останні місяці також стала тема санкцій. Здається, що профільний Закон № 1644-VII, ухвалений 14 серпня 2014 року, запрацював на повну лише зараз.

Нагадаємо, рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій (персональних санкцій) приймається Радою національної безпеки і оборони України та вводиться в дію Указом Президента України. Рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов’язковим для виконання. Переліки фізичних та юридичних осіб, до яких застосовано санкції, визначені такими рішеннями РНБО України і є невіддільною частиною Указу Президента України щодо введення в дію цього рішення.

Але до виконання цього закону із завзяттям долучилося Національне агентство з питань запобігання корупції. Чиновники НАЗК виклали на своєму санкційному порталі «Головну базу даних про санкції, накладені через напад росії на Україну». База містить і своєрідний рейтинг країн за накладеними санкціями, і дані про активи причетних осіб (поки не застосовано санкції та пропонується їх включення до санкційних списків), і перелік даних про осіб із найбільшою кількістю активів, і план дій України щодо посилення санкцій проти росії…

На питання щодо того, хто є держателем та адміністратором бази, в цьому органі відповідати відмовилися.

Одночасно виникає питання: у воєнний час проблеми боротьби з корупцією в державі вже вирішені чи більше не цікаві? Адже діяльність Національного агентства з питань запобігання корупції начебто має відповідати його функціональному призначенню, меті та завданням діяльності, закріпленим у ст. 4 Закону «Про запобігання корупції».

Ба більше, у самому РНБО не до кінця розуміють, чому цими питаннями опікується НАЗК. На підтвердження відсутності повноважень НАЗК у вказаній сфері в РНБО зазначили, що не передавали і не делегували Агентству жодних своїх функцій та не залучали його до виявлення та розшуку активів.

Утім, у Президента таки долучили державні органи до санкційної роботи. Указом № 346/2022 від 18.05.2022 було створено робочу групу з розробки та впровадження міжнародно-правових механізмів відшкодування шкоди, заподіяної Україні внаслідок збройної агресії російської федерації. Діяльність цієї групи широко висвітлюється на сайті Офісу Президента України і має міжнародний та публічний характер.

Також уряд визначив Міністерство юстиції України головним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції, що нині закріплено в положенні про це відомство.

А нещодавно (7 липня) Кабінет Міністрів у рамках удосконалення державної санкційної політики постановою № 772 надав необхідні повноваження міністерствам, але відповідно до сфери їх профільних напрямів діяльності.

І такі дії Президента та уряду можна назвати логічними з точки зору права та державного управління. Оскільки вони є реалізацією наявних повноважень, а також можуть сприяти внесенню якісних пропозицій до РНБО, яка приймає рішення щодо застосування санкцій.

Правовий моветон

Але очевидно, що сьогодні дії в межах і в спосіб, які передбачено Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції), не належать до сучасної політичної культури.

І така практика Національного агентства з питань запобігання корупції не відповідає ні принципу самостійності органів законодавчої і виконавчої влади у здійсненні покладених на них повноважень як фундаментальної основи конституційного ладу України (ч. 2 ст. 6 Конституції), ні основам правового порядку в Україні (ст. 19), ні положенням щодо статусу Кабінету Міністрів як вищого органу у системі органів виконавчої влади (ч. 1 ст. 113 Конституції).

Бо принцип поділу державної влади набуває сенсу лише за тієї умови, коли всі органи державної влади діють у межах єдиного правового поля.

Інший аспект проблеми пов’язаний із питанням контролю виконання рішень, прийнятих РНБО. Крім усього іншого, з формального боку тут ідеться і про виконання указів Президента, якими ці рішення вводяться в дію. Але з відповіді, яку було отримано від РНБО, випливає, що аналітичні документи з питань виконавської дисципліни та контролю за виконанням указів Президента України, якими введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України, в період з 25 грудня 2014 року до дати надання відповіді на цей запит в Апараті РНБО України відсутні. Виходить, управлінський контроль за виконанням рішень РНБО (органу, що координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони), а також указів гаранта Конституції не здійснюється?!

Можливо, саме таке ставлення до питань забезпечення національної безпеки (коли ним опікуються ті, хто вважає це за потрібне, без чіткої вертикалі) дає змогу колегіальному органу ухвалювати рішення, які ніхто не контролює і за які ніхто не відповідатиме в майбутньому… Але в такому разі точно не варто згадувати, що Україна є демократичною та правовою державою.

https://pravo.ua