Можливість застосування нормативно-правових актів Державного бюро розслідувань, ухвалених після 27 грудня 2019 року і не зареєстрованих у Мін'юсті, опинилася під питанням через рішення Третього апеляційного адміністративного суду. ДБР через це двічі зверталося до Верховного Суду, але марно.

Йдеться про справу № 280/1337/20 у якій екс-працівниця ДБР намагалася скасувати відомчі розпорядчі акти, пов'язані із проведенням стосовної неї службового розслідування. Залишаючи осторонь прізвища фігурантів і обставини, що стали підставою для проведення розслідування у цьому конкретному випадку, звернемо увагу на вельми цікаву правову позицію, яка була висловлена судом.

Позивач оскаржила до Запорізького окружного адмінсуду законність наказів ДБР, зокрема через те, що ці акти були прийняті на підставі Інструкції про порядок проведення службових розслідувань стосовно працівників Державного бюро розслідувань. Ця інструкція була затверджена наказом від 14.01.2020 № 9, що не пройшов державної реєстрації.

А, як відомо, за загальним правилом нормативно-правові акти міністерств та інших органів виконавчої влади, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають реєстрації у Мін'юсті. Інакше вони вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Втім, позиція відповідача у справі (з якою зрештою погодився суд першої інстанції) полягала в тому, що ця Інструкція, як і інші відомчі акти ДБР, реєструвати не потрібно.

Дійсно, раніше нормативно-правові акти Державного бюро розслідувань як центрального органу виконавчої влади підлягали державній реєстрації в установленому законодавством порядку, враховуючи конституційні приписи статті 117 Конституції, Закону «Про центральні органи виконавчої влади», Закону «Про Державне бюро розслідувань».

Але наприкінці 2019 року Верховна Рада ухвалила Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019 № 305-ІХ. І з набуттям ним чинності 27 грудня 2019 року ДБР змінило свій правовий статус з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.

І, оскільки ДБР випало із системи центральних органів виконавчої влади, на нього не поширюються положення Закону «Про центральні органи виконавчої влади» та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність органів виконавчої влади. Зокрема, тому і накази бюро не підлягають реєстрації в Мін'юсті.

Але апеляція не погодилася із такою логікою, назвавши її помилковою. Третій ААС у своїй постанові наголосив, що обов`язок реєстрації нормативно-правових актів пов`язаний не з правовим статусом суб`єкта нормотворення (зокрема, його належністю до органів центральних органів виконавчої влади), а з правовою суттю та змістом виданого ним відповідного акта.

Указом Президента України від 3 жовтня 1992 року № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» з 1 січня 1993 року запроваджена державна реєстрація нормативних актів.

Згідно з Положенням про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731, державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

При цьому реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод і протоколами до неї, міжнародними договорами України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою, а також з урахуванням зобов`язань України у сфері європейської інтеграції та права Європейського Союзу (acquis ЄС), практики Європейського суду з прав людини, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування. І в разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Порядок подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції та проведення їх державної реєстрації затверджений наказом Мін'юсту від 12.04.2005 № 34/5.

Виходячи з правових норм, визначених цими актами, апеляція зробила висновок, що наказ ДБР від 14.01.2020 №9 так само підлягає реєстрації незалежно від правового статусу відповідача. І, оскільки Інструкція, затверджена цим наказом, не була зареєстрована в Міністерстві юстиції, відповідач не може посилатися на неї як правове обґрунтування своїх дій.

Таке рішення набрало законної сили. Водночас, дві спроби ДБР оскаржити його до Верховного Суду не мали успіху. В обох випадках (12 серпня та 9 вересня) касаційна інстанція повертала скаргу через порушення процесуальних вимог.

Що ці судові рішення і зроблений правовий висновок означають на практиці? Тепер фактично будь-яка дія Державного бюро розслідувань, вчинена із посиланням на відомчий нормативно-правовий акт, ухвалений після 27 грудня 2019 року, викликає обґрунтовані сумніви у її законності. А це, у свою чергу, глобально піднімає питання легітимності самого Державного бюро розслідувань. Питання інституційних недоліків створення та діяльності тепер ще й «неюстованого» ДБР все частіше стає предметом судових розглядів та вказує на системні недоліки створення при реформуванні правоохоронної сфери.

https://jurliga.ligazakon.net