Півтора місяця знадобилося ДБР, аби виконати ухвалу суду про бездіяльність слідчого та розпочати розслідування за фактами маніпуляцій з боку суддів КС та нардепа в одному із проваджень. Скільки знадобиться часу, аби установити також конфлікт інтересів?

З-під палки

Нагадаємо, 31 березня до Конституційного Суду надійшло конституційне подання народних депутатів щодо конституційності міжнародної угоди, ратифікованої законом №2153-IV. Хоча правовий департамент секретаріату дав висновок про необхідність відмови у відкритті провадження за цим поданням (адже питання, що ставилися, можуть вирішуватися лише в рамках іншої процедурної форми, а саме – за зверненнями), колегія суддів все ж ухвалила протилежне рішення. Адже напередодні вони отримали «уточнення» від одного з нардепів, згідно з яким подання перетворилося на звернення. Чому це по своїй суті є службовим підробленням – докладно аналізувалося у статті «Подання, що стало зверненням».

Прикметно, що аби правоохоронці нарешті почали виконувати свої обов’язки за цими фактами, знадобилося чимало часу та зусиль. Ніхто не хотів братися за справу — СБУ, Офіс Генпрокурора, ДБР та НАЗК уперто не бачили ознак злочину. Через це, власне, і довелося звертатися до Печерського районного суду м.Києва (за місцем розташування ДБР). 27.06.2023 суд ухвалив рішення на нашу користь, але бюро лише 15.08.2023 внесло відомості до ЄРДР.

Але ж справа не обмежується маніпуляціями із формами звернень! Крім службового підроблення, також варто було б дослідити ознаки інших злочинів. Втім, спроби це зробити принципово (?) ігноруються тими, хто мав би пильнувати дотримання законності.

Встановлене кнопкодавство

Можливий конфлікт інтересів у діях в.о. Голови КС, який сьогодні доповідає у справі про закон, за який він раніше голосував як нардеп, мало б оцінити Національне агентство з питань запобігання корупції.

27.04.2010 о 10:37 народний депутат ВР VI скликання та член депутатської фракції (забороненої нині) «Партія регіонів», голова підкомітету з питань Конституції, Конституції АРК, конституційності законодавчих актів та конституційного судочинства Комітету ВР з питань правової політики Сергій Головатий проголосував «За» та підтримав закон №2153-IV. Цей факт підтверджено результатами поіменного голосування, які і сьогодні можна знайти на офіційному сайті Верховної Ради.

Водночас за даними НАЗК цього ж дня політик перебував у відрядженні у Страсбурзі й не міг особисто голосувати за прийняття оспорюваного закону. Це означає, що його картка для голосування була використана іншою особою для голосування «за» ратифікацію угоди. За таких обставин принциповим стає питання: як же сам С.Головатий поставився до факту кнопкодавства?

По-перше, якби він був проти, вочевидь, одразу після виявлення факту використання його картки, з’явилася б відповідна заява на ім’я Голови ВР (як часто у ті часи робили нардепи) про неможливість врахування його голосу. Наступним природним кроком мала бути заява про фальсифікацію результатів голосування, бо за Конституцією «голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто». Цього не сталося.

По-друге, після використання картки для голосування за закон С.Головатий ще 2,5 роки (до грудня 2012 року) був членом фракції «Партії регіонів». Щобільше, невдовзі після голосування нардепа призначили головою новоствореної Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права, а Президент Віктор Янукович доручив Сергію Головатому формувати її склад (указ від 05.11.2010 №1015/2010). А це вже є ознакою, хоча й непрямою, наявності особистого інтересу та кар’єрних мотивів.

З цього можна зробити висновок, що нардеп тоді проявив певну зацікавленість та переслідував особисту мету, маючи певні домовленості з керівництвом держави. Відтак, сьогодні він же як очільник КС перебуває в стані реального конфлікту інтересів, оскільки як суддя-доповідач може впливати на об’єктивність та неупередженість прийняття рішень у справі щодо закону №2153-IV.

Запобігання та врегулювання

Відповідно до вимог ст.28 закону «Про запобігання корупції» Голова КС зобов’язаний вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів. Якщо таке сталося, він має повідомити про це НАЗК не пізніше наступного робочого дня.

Також в умовах реального конфлікту інтересів чиновнику заборонено вчиняти дії та приймати рішення. Натомість він має вжити заходів щодо врегулювання конфлікту. Якщо йдеться про суддю КС, то він має заявити самовідвід.

С.Головатий міг спростувати свою причетність до голосування за ратифікацію угоди, використавши свої службові повноваження для підготовки та ухвалення відповідного рішення у цій справі. Втім, маючи конфлікт інтересів, він не вжив передбачених законом заходів щодо його врегулювання. Іншими словами, проігнорував вимоги антикорупційного закону.

Саме з цих міркувань нами було подане до НАЗК повідомлення про корупцію.

Але там просто констатували, що на дату голосування за закон С.Головатий перебував у службовому відрядженні за межами України та участі у голосуванні не брав.

А встановлення в його діях конфлікту інтересів унеможливлене через… «відсутність будь-яких фактичних даних, які б могли бути використані як доказ наявності у Головатого С.П. приватного інтересу під час надання висновку щодо конституційності Угоди». Сам факт перебування голови КС у минулому членом Партії регіонів, за переконанням НАЗК, не може бути доказом наявності у нього приватного інтересу під час реалізації сьогодні повноважень судді.

Окремо чиновники нагадали, що відповідно до ст. 62 Конституції обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. З цього виходить, що будь-яку незручну інформацію про корупційні діяння, якщо її позначити ярликом «припущення», можна не розслідувати?

***

Очевидно, що в цьому випадку центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, який має забезпечувати в Україні формування та реалізацію державної антикорупційної політики, беззастережно став на бік ТОП-чиновника. НАЗК фактично відмовилося перевіряти інформацію, що однозначно свідчить про наявність порушень антикорупційного закону. Також, зрозуміло, що це не перший і не останній випадок, який відображає реальне ставлення наших політиків до європейських цінностей. І схоже, що відстоювати їх сьогодні здатні лише приватні особи.