Державний аудит покликаний виявляти порушення у сфері використання публічних ресурсів. Але якщо щоразу після цього аудиторські матеріали опиняються у слідчого й зникають із публічного доступу, постає питання: чи не стала таємниця досудового розслідування зручним прикриттям для непублічності самого державного контролю?

Відмова з аргументами

У листі від 09.02.2026 щодо аудиту АТ «Укрзалізниця» Держаудитслужба повідомила, що останні планові заходи державного фінансового контролю щодо товариства проводилися у 2024 році й охоплювали питання фінансово-господарської діяльності підприємства за період 2020–2023 років. За результатами були складені аудиторський звіт та акт ревізії.

Ці матеріали були надіслані до Територіального управління БЕБ у Закарпатській області, де їх долучили до кримінального провадження, відкритого ще у 2020 році. Розслідуванням займається Національна поліція. Крім того, матеріали ревізії були направлені до Бюро економічної безпеки України, яке, своєю чергою, переслало їх до НАБУ. Останнє також долучило їх до кримінального провадження 2022 року.

Оскільки матеріали проведених в Укрзалізниці заходів державного фінансового контролю є даними досудового розслідування, то Держаудитслужба відмовила у наданні запитуваних звітів і відомостей про виявлені порушення.

Зокрема, відомство послалося на ст. 222 КПК, яка передбачає, що відомості досудового розслідування можуть розголошуватися лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і лише в тому обсязі, який вони визнають можливим. Додатково у листі наведено посилання на ст. 387 КК, яка встановлює відповідальність за розголошення даних досудового розслідування без такого дозволу особою, попередженою про обов’язок не розголошувати ці дані. 

Тобто вирішальним для відмови став не зміст документа, не характер зафіксованої в ньому інформації й не окремий аналіз того, які саме фрагменти можуть бути відкритими чи закритими, а сам факт долучення матеріалів державного аудиту до кримінального провадження.

Статус аудиту

Щоб оцінити цю відмову, спершу необхідно проаналізувати як статус самої Держаудитслужби, так і правову природу документів, які вона складає. 

Відповідно до Положення, затвердженого постановою Кабміну від 03.02.2016 № 43, Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабміном через Міністра фінансів і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

За ст.ст. 3, 4 Закону «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» державний фінансовий аудит є різновидом державного фінансового контролю. Він полягає у перевірці та аналізі фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку, достовірності фінансової звітності та функціонування системи внутрішнього контролю. Результати державного фінансового аудиту та їх оцінка викладаються у звіті. Інспектування здійснюється у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Отже, аудиторський звіт і акт ревізії у цій системі є не якимись внутрішніми чорновими матеріалами чи допоміжним службовим листуванням. Їх призначення безпосередньо пов’язане з оцінкою того, як використовуються державні ресурси й майно. І це точно публічна інформація.

Правила оприлюднення

Сама Держаудитслужба врегулювала не лише оформлення, а й оприлюднення таких звітів. Наказом від 20.02.2017 № 39 вона затвердила Порядок оформлення та оприлюднення результатів проведених аудитів, у якому прямо визначено, що звіт — це документ, складений за результатами аудиту, а копії звітів після підписання передаються для розміщення на вебсайті Держаудитслужби (цілий розділ III Порядку присвячений цьому питанню). При цьому у п. 3.2 підкреслюється, що обмеженню доступу підлягає інформація, а не звіт, і якщо звіт містить інформацію з обмеженим доступом, оприлюднюється інформація, доступ до якої не обмежений. 

Цікаво, що п. 3.3 Порядку прямо врегульовує випадки, коли за результатами розгляду матеріалів аудиту відкривається кримінальне провадження або є інформація про долучення їх до матеріалів досудового розслідування.

У таких випадках копія звіту за результатами аудиту оприлюднюється з дозволу слідчого, прокурора, суду та/або після отримання органами Держаудитслужби офіційної інформації про закриття кримінального провадження. Якщо ж звіт вже був оприлюднений, він вилучається з вебсайту Держаудитслужби та повторно оприлюднюється, але вже з дозволу слідчого.

Доступ за законом

Якщо розглядати цю ситуацію крізь призму Закону «Про доступ до публічної інформації», то загальним принципом є відкритість інформації. За ст. 1 публічною є інформація, яка була отримана або створена суб’єктом владних повноважень під час виконання своїх обов’язків або перебуває у його володінні. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, передбачених законом. А ст. 5 передбачає два способи забезпечення доступу до неї — шляхом систематичного оприлюднення та шляхом надання за запитами.

Обмеження доступу допускається лише за сукупності трьох умов (ч. 2 ст. 6): якщо це робиться в інтересах, прямо перелічених у законі; якщо розголошення може завдати істотної шкоди цим інтересам; і якщо така шкода переважає суспільний інтерес в отриманні інформації. Тобто закон вимагає обґрунтування, чому саме в конкретному випадку інформацію не можна розкрити.

Особливо важливо, що ч. 5 ст. 6 прямо забороняє обмежувати доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним і комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів. У цій же нормі окремо сказано, що не підлягає обмеженню доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень у цих сферах. 

Ч. 8 ст. 6 закону встановлює принципове правило: обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ; якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення має надаватися та частина, доступ до якої не обмежений.

Нарешті, ст. 22 Закону містить вичерпний перелік підстав для відмови у задоволенні запиту. Одна з них — коли запитувана інформація належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно саме до трискладового тесту, що передбачений ч. 2 ст. 6 цього Закону.

Схема в дії

Тепер постає питання, як ці правила співвідносяться з практикою, за якої сам факт долучення аудиторських матеріалів до кримінального провадження фактично закриває доступ до них повністю.

Якщо аудит виявляє ознаки правопорушення, передання матеріалів до правоохоронних органів є природним кроком. Проте зміст документа, характер інформації, що в ньому міститься, та обов’язок відокремити відкриті відомості від обмежених фактично відступають на другий план. Їх підміняє формальна обставина: документ опинився у слідчого.

Це відтворюваний підхід, за якого документ державного фінансового контролю ніби змінює свою природу і перестає бути доступним для суспільства. Як ми вже повідомляли, у 2024 році Держаудитслужба також відмовилася розкривати зміст звіту за результатами планового аудиту АРМА, пославшись на норми КПК про нерозголошення відомостей досудового розслідування, після того, як матеріали перевірки були передані до СБУ і долучені до кримінального провадження. 

Якщо довести цю логіку до межі, то майже будь-який документ, який створений органом влади та має публічне значення, можна у такий спосіб вивести з обігу, навіть сам Закон «Про доступ до публічної інформації». Саме тому ця схема виглядає сумнівною, а також погано узгоджується із самим цим Законом, який вимагає застосовувати трискладовий тест, забороняє обмежувати доступ до інформації, що є предметом аудиту, а також встановлює базове правило, що обмеженню підлягає інформація, а не документ. Тож є всі підстави вважати, що згаданий п. 3.3 Порядку оформлення та оприлюднення результатів проведених аудитів, який пов’язує оприлюднення звіту з дозволом слідчого, суперечить законодавству.

Описана історія оголила проблему, що стосується не лише окремої відповіді чи однієї перевірки. Фактично Держаудитслужба перетворила кримінальне провадження на спосіб виведення з публічного обігу інформації про використання державних ресурсів. Водночас сама природа державного контролю така, що передбачає виявлення порушень, які в тому числі можуть містити ознаки злочину.

За такого підходу кожен подібний звіт автоматично зникатиме з публічного доступу, а сама конструкція набуватиме характеру не винятку, а системного механізму ухилення від публічної підзвітності.

https://yur-gazeta.com