За три десятки років незалежності в українському суспільстві сформувалося особливе ставлення до правоохоронної та судової систем. Попри всі реформи, громадяни їм скоріше не довіряють. І для цього існують об’єктивні причини, які можна побачити з відкритих статистичних даних.

Про судовий захист

Де-юре стаття 55 Конституції і гарантує захист українським судом прав і свобод людини і громадянина. Але вона все ж допускає можливість невиконання цієї гарантії. Бо «кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до міжнародних судових установ».

Де-факто ж Президент у своєму виступі зазначив: «Усі ті права, які гарантує Конституція України, для нас із вами зараз особисто як для представників нашої держави — вони на паузі».

Тому громадяни, які не знаходять справедливості в Україні, вичерпавши національні механізми судового захисту, мають можливість звернутись до Європейського суду з прав людини. Лише у 2023 році було зафіксовано 2531 звернення українців до Страсбургу. Усього там чекають на розгляд близько 9 тис. скарг з України, що вивело нашу країну в антирейтингу на третє місце після Туреччини та Росії.

Ця невтішна статистика погіршується занадто тривалим розглядом в самому ЄСПЛ, де заява може чекати першого судового рішення з десяток років.

Відповідні дані містить останній статистичний звіт ЄСПЛ, який суд щороку готує і подає в розрізі країн-учасниць Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Щоправда, далеко не всі звернення розглядаються по суті. Значна частина (в останньому звітному році це 67%) визнається неприйнятними через відсутність ознак порушення прав, що захищаються Конвенцією, не вичерпання національних засобів захисту пропуск строків звернення тощо.

Так або інакше, у 2023 році ЄСПЛ постановив 130 рішень у справах проти України. З них у 123 справах (94,6%) було встановлено факти порушення Конвенції. Тільки два рішення засвідчили правомірну поведінку держави. Одна справа завершилася дружнім урегулюванням, ще чотири стосувалися інших питань, як от справедлива сатисфакція, перегляд тощо.

Також у звіті Євросуду традиційно наводяться дані щодо змісту констатованих порушень та їх кількості.

Одразу зауважимо, що цю інформацію не можна сприймати як відображення стану речей саме у 2023 році. Як відомо, справи у ЄСПЛ, за винятком термінових розглядаються дуже повільно. Тож цей «європейський зріз» скоріше характеризує ситуацію за останній десяток років.

З нього видно, що найбільше претензій українців, що знайшли своє підтвердження у Страсбурзі, були пов’язані з правом на свободу та особисту недоторканність (ст.5), правом на ефективний засіб правового захисту (ст.13), забороною катування (ст.3) та правом на справедливий суд (ст.6).

При цьому за окремими статтями ЄСПЛ виокремлює відсутність ефективного розслідування (читай — коли правоохоронці бездіяли чи створювали безпідставні обвинувачення), або надмірну тривалість провадження, якщо йдеться про суд. Такі ситуації близькі до порушення права на ефективний засіб правового захисту, гарантованого ст.13 Конвенції: кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Це все історії, коли пересічний українець намагається домогтися справедливості, звертаючись до державних органів, але так і не отримує її. І, якщо скласти кількість встановлених фактів таких порушень, виявиться, що вони становлять переважну більшість — 110 випадків!

Про якість розслідування

Тепер давайте цю гіпотезу про небажання (або нездатність) державних органів гарантувати дотримання прав і допомагати громадянину перевіримо на національному рівні.

Для цього можна взяти офіційну статистику Офісу Генерального прокурора про кількість зареєстрованих кримінальних правопорушень та результати їх досудового розслідування, яка оновлюється щомісяця та викладається на сайті ОГП.

Згідно із Єдиним звітом про кримінальні правопорушення, у 2023 році було обліковано 475595 злочинів і кримінальних проступків. Лише у 189292 справах (39,8%) особам було вручено повідомлення про підозру. До суду з обвинувальним актом передали 166189 проваджень. При цьому закрили з різних причин справ за 235540 правопорушеннями (майже половина від відкритих). Зрозуміло, що ці дані також є відносними, адже провадження могло бути відкрите кілька років тому, а потрапити до суду — лише у звітний період. Однак, цифри усе ж формують певну картину якості досудового розслідування в Україні. Абсолютною є цифра 302081 — саме стільки правопорушень станом на кінець 2023 року залишалося у провадженні (стосовно них не було прийнято рішення про закінчення або закриття справ).

Якщо ці показники проаналізувати за видами, то можна побачити цікаві особливості їх розслідування.

Так, якщо досліджувати за ознакою тяжкості, то майже в половині випадків реєстрації кримінальних правопорушень знаходиться підозрюваний. І якщо таке сталося, то в дев’яти з десяти випадків справу з обвинувальним актом передають до суду. Аномалія — особливо тяжкі злочини. Адже тут лише 7,9% проваджень містять підозри, а в суд передається менший відсоток справ, у яких розпочалося кримінальне переслідування особи (68%).

Відповідь на питання про причину такого відхилення можна пояснити, якщо поглянути на ці ж цифри у розрізі якості розслідування злочинів залежно від глави Кримінального кодексу.

Аби не ускладнювати сприйняття матеріалу, ми обрали такі правопорушення:

• проти життя та здоров'я особи
• проти власності
• у сфері господарської діяльності
• військові
• проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку

Саме їх розслідування відображає стан дотримання прав людини, впливу на бізнес або підхід до роботи органів в найбільш «популярних» злочинах.

Як видно із наведених цифр, відсоток оголошених підозр під час розслідування цих кримінальних правопорушень є нижчим за середній (крім особливо тяжких

злочинів). І можна припустити, що тут суттєво вплинули показники розслідування, наприклад, злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку (які є переважно особливо тяжкими). Тобто, коли відкривається провадження, інформація про це поширюється через засоби масової інформації, а далі справа не йде.

Втім, в усіх випадках відсоток передачі справ до суду так само високий. Крім порушень у сфері господарської діяльності, що може свідчити про особливості, пов’язані із особливим інтересом застосування обмежувальних заходів саме до представників бізнесу.

Також привертає до себе увагу показник закриття кримінальних проваджень, коли процес припиняється без вироку. Видно, що найбільше  процес припинявся без вироку у проступках і особливо тяжких злочинах.

А за правопорушеннями проти життя та здоров’я особи закритих протягом року справ було в 1,7 рази більше, ніж їх було зареєстровано, що свідчить про системну роботу із прибирання так званих «висяків».

***

Отже, наведені дані свідчать, що на даний час громадянину, що зазнав порушень прав і звернувся за захистом до правоохоронних органів, не варто розраховувати на швидке та ефективне відновлення справедливості.

Наведене викликає особливе занепокоєння і в зв’язку з триваючим відступом України від окремих зобов’язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Питання про наявність справедливої судової системи стало майже риторичним, особливо після численних спроб реформування. Проте потреба у встановленні системи справедливого судочинства залишається актуальною завжди. Народна мудрість та більшість релігій вказують на те, що свавілля та безправ'я неминуче призводять до трагічних наслідків. Законність і справедливість необхідні для того, щоб лідери могли ефективно виконувати свої обов'язки, навіть у часи війни.

https://zib.com.ua