Відповідно до КПК завданням арешту майна – є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Чи здатен цю норму виконати потерпілий, якщо таке майно передати йому в управління?

Кейс ТЕЦ

У 2018 році в рамках гучної газової справи суд арештував дві теплоелектроцентралі у Львівській області (Новояворівську та Новороздільську) та передав їх Агентству з розшуку та менеджменту активів. 

Останнє з другої спроби знайшло управителя для подальшого ведення господарської діяльності. Ним виявилося ТОВ «Нафтогаз Тепло»,  засновником і власником якого згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, є дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

Цікаво, що відбір нового управителя проходив за так званою переговорною процедурою. Аби застосувати спрощений порядок, довелося ухвалювати окреме розпорядження Кабміну від 06.11.2019 №1040-р. 

Але ж НАК «Нафтогаз України», яка фактично отримала повний контроль над ТЕЦ, має статус потерпілого у цій же газовій справі. Як таке можливо?

За загальним правилом, арештоване майно має бути збережене до остаточного вироку у справі. На практиці особливо складні випадки пов’язані з арештом майнових комплексів підприємств. Адже поки йде розслідування і триває судовий розгляд, вони мають продовжувати роботу. Інакше бізнес збанкрутує, а активи - знеціняться.

Саме тому подібні речові докази передаються АРМА. Відповідно до закону управління активами здійснюється на умовах ефективності, а також збереження (за можливості - збільшення) їх економічної вартості. Прийняті активи оцінюються та передаються в управління юридичним особам або ФОП. Саме ж управління активами здійснюється на підставі договору.

Втім і після укладання договору з управителем агентство має контролювати ефективність діяльності. Тобто, відповідальність з нього не знімається. АРМА здійснює періодичну перевірку і в разі встановлення фактів неналежного управління, агентство повідомляє про це правоохоронним органам для перевірки, реагування.

Не перешкоджати

Отже, ТОВ «Нафтогаз Тепло» і до сьогодні управляє теплоелектроцентралями. Наскільки це узгоджується із процесуальним статусом потерпілого?

Відповідно до ст. 173 КПК при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд серед іншого повинен враховувати наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб. Це логічно випливає із завдань кримінального провадження, якими є не лише швидке, повне та неупереджене розслідування і судовий розгляд, але й охорона прав, свобод та законних інтересів учасників з тим, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу.

Потерпілим визнається фізична особа, якій правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, або юридична особа, що зазнала майнової шкоди (ст. 55 КПК). Її права - це бути повідомленим, знати сутність підозри, подавати докази, заявляти відводи та клопотання, давати пояснення, знайомитися з матеріалами тощо. Також потерпілий має право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом (ст. 56 КПК). Тобто законодавець відвів роль потерпілому (як і свідку), скоріше пасивну. Щобільше, його зобов’язали утримуватися від активних дій. Якщо говорити точно, то «не перешкоджати встановленню обставин вчинення кримінального правопорушення» (ст. 57 КПК).

Але ж який потерпілий утримається від спокуси використати статус управителя, аби за рахунок арештованого майна відновити справедливість, як він її бачить? А коли йдеться про суми у сотні мільйонів гривень? За будь-яких обставин потерпілий є зацікавленою особою. І цей інтерес може кардинально не збігатися з цілями управління.

Реакція на критику

І яскравим підтвердженням цій гіпотезі є підсумки діяльності арештованих ТЕЦ під управлінням представника потерпілого.

Згідно з останнім звітом про фінансовий стан ТОВ «Нафтогаз Тепло» за 2023 рік поточна кредиторська заборгованість підприємства за довгостроковими зобов'язаннями за товари, роботи, послуги зросла з 456,4 млн. грн. до 575,0 млн. гривень. Враховуючи сутність господарської діяльності ТЕЦ (купівля газу, його переробка у тепло та гарячу воду та їх постачання мешканцям Нового Роздолу та Новояворівська), можна припустити що цей борг утворився якраз за отриману від Нафтогазу, але не оплачену сировину. І цей борг лише за один звітний рік зріс на 118,6 млн. грн. Коли ж державі завдають збитки, це має ознаки злочину!

АРМА постійно скаржитися на недосконале законодавство, яке начебто знижує інституційну спроможність агентства. Ймовірно це реакція на критику, яка постійно лунає в бік керівництва відомства. Непрозорі вимоги, підходи та механізми відбору кандидатів на посади голови та працівників Агентства з розшуку та менеджменту активів несуть у собі корупційні ризики.

Аби підвищити цю спроможність, до Верховної Ради навіть внесли проект Закону №12374 від 02.01.2025. Але, як ми вже дослідили, зміни до закону про АРМА є скоріше спробою приховати накопичені проблеми, ніж їх розв’язати. Також нещодавно з’явилося ще два цікаві проекти: №12387 щодо посилення судового контролю за управлінням арештованими активами та №12389 стосовно визначення особливості речового (майнового) титулу АРМА.

Навіть їх поверхневий перегляд дає достатнє уявлення про їхню спрямованість. Замість того, аби вирішувати реальні проблеми управління арештованим майном, пропонується усе, аби максимально спростити собі роботу й одночасно ускладнити роботу бізнесу.

А от історія з арештованими ТЕЦ демонструє ключові проблеми управління конфіскованими активами в Україні: відсутність чіткої процедури передачі майна, правову невизначеність у питаннях вибору управителів і ризики, пов’язані з організацією управляння і контролю з боку АРМА. Тож проблема не у формальних процедурах, а у відсутності відповідального підходу.

https://tsn.ua