Нещодавно НАБУ і САП представили результати діяльності за півріччя як історію успіху: резонансні викриття, десятки справ і мільярди гривень "економічного ефекту". Та чи дає обраний формат змогу оцінити їхню реальну роботу? Спробуємо розібратися.
В Україні система публічних закупівель стала формальною оболонкою: держава не бачить повного обсягу витрат, а переважна більшість процедур, які називають конкурентними, не є такими по суті. При цьому офіційна статистика радше маскує наявні проблеми, ніж дає основу для їх усунення, що є прямим викликом євроінтеграції.
Наприкінці 2026 року міжнародну правничу спільноту очікує подія, значення якої важко переоцінити. Вперше за багато років орган, який є єдиним механізмом правового захисту особи від зловживань каналами Інтерполу, оновлюватиметься одночасно й у повному складі.
Ліквідація банку не означає, що всі його борги погашаються виключно за встановленою законом черговістю. Деякі витрати, без яких неможливі управління активами, їх збереження чи реалізація, можуть оплачуватися поза нею. Але де проходить межа між звичайною кредиторською вимогою і витратою, необхідною для ліквідації, та чим контрагент має довести право на пріоритетну оплату? 
Судова система залишається недофінансованою, працює з відчутним кадровим дефіцитом і має невирішені соціальні питання. Водночас надходження від судового збору перевищилиплан, а серед майбутніх пріоритетів з’являються рішення з використанням штучного інтелектуВ Україні постійно йде ротація службовців, які працюють із державною таємницею. Останнім прикладом може стати звільнення Президентом кількох керівників департаментів та регіональних управлінь Служби безпеки. Інколи кадрові рішення прямо пов’язані із викриттям топ-посадовців у злочинах та врученням їм підозр.
Ситуацію навколо захисту державної таємниці у цьому контексті досліджували журналісти телеканалу «Київ» у прямому ефірі з адвокатом, заслуженим юристом України Володимиром Богатирем.
Експерт навів кілька гучних прикладів чиновників зі СБУ, Офісу Генпрокурора, Нацбанку, Нафтогазу, які за своєю високою посадою безсумнівно мали доступ до державної таємниці. І сьогодні деякі з них перебувають у розшуку та знаходяться за кордоном.
«Питання є чутливим, водночас недостатньо досліджується СБУ, – зауважив В.Богатир. – Служба має здійснювати узагальнення інформації, встановлювати і перевіряти обмеження стосовно осіб, які мають доступ до державної таємниці через посаду або виконання якихось функцій… Погоджуюсь із думкою про необхідність посилення контролю у цьому напрямі. СБУ мала б контролювати і притягати винних у порушеннях до відповідальності».
Відповідно до ст. 2 Закону про Службу безпеки України, саме на неї покладається у межах визначеної законодавством компетенції забезпечення охорони державної таємниці.
У цьому контексті він також піддав критиці практику призначення на керівні посади осіб з числа іноземців, яку донедавна влада застосовувала у міністерствах та державних підприємствах.
Нагадаємо, нещодавно повідомлялося, що колишнього керівника Національного банку
України Кирила Шевченка, якого звинуватили у вчиненні злочину і звільнили з посади, не позбавили допуску до державної таємниці. Також тривалий час не було вирішене питання із його попередницею Валерією Гонтарєвою.