Дискусії про якість пенітенціарної системи України зазвичай коливаються між емоціями та стереотипами: одні говорять про умови утримання, інші — про справедливість покарання за вчинене. Водночас офіційні дані Міністерства юстиції та Пенсійного фонду дають змогу подивитися на тему під іншим кутом — у цифрах і без зайвої риторики — та порахувати ціну несвободи в буквальному сенсі.
Стаття 50 Кримінального кодексу визначає покарання як захід примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду і полягає в обмеженні прав і свобод засудженого. Його мета — не лише кара, а й виправлення засуджених та запобігання новим кримінальним правопорушенням. Водночас покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Тож кримінально-виконавче законодавство прямо формулює завдання створення умов для виправлення і ресоціалізації та запобігання тортурам і нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими (ст. 1 Кримінально-виконавчого кодексу). А серед основних прав засуджених окремо закріплено право на гуманне ставлення і повагу людської гідності. Засуджені не повинні підлягати жорстокому, нелюдському або такому, що принижує їх гідність, поводженню (ст. 8 КВК).
На забезпечення виконання цих гарантій та обов’язків держава витрачає чималі кошти. У відповідь на наш запит Мін’юст розкрив розмір витрат на утримання одного ув’язненого, а також загальну чисельність засуджених, осіб, узятих під варту, та військовополонених.
Так, зважаючи на обсяг касових видатків загального фонду державного бюджету за бюджетною програмою КПКВК 3601020 «Виконання покарань установами і органами Державної кримінально-виконавчої служби України», середньомісячна вартість утримання однієї особи у 2025 році становила 20 373 грн. При цьому слід розуміти, що у такому розрахунку йдеться не лише про їжу і «проживання». Це сукупний кошторис функціонування системи, який включає оплату праці та соціальний захист персоналу, забезпечення оперативно-службової діяльності, матеріально-технічне забезпечення, комунальні послуги й енергоносії, продукти харчування, медикаменти тощо.
Ця цифра набуває особливого значення, коли її порівняти з виконанням державою зобов’язань перед іншою категорією людей. Конституція гарантує громадянам право на соціальний захист, зокрема у старості, і прямо встановлює вимогу до пенсій та інших соціальних виплат, які є основним джерелом існування: вони мають забезпечувати рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 46 Конституції України).
Пенсійний фонд час від часу публікує дані про розміри пенсійних виплат в Україні станом на конкретну дату (див., напр., дані від 01.10.2025). Якщо взяти середнє арифметичне від оприлюднених значень, ми отримаємо середню пенсію українця у розмірі 6 244 грн.
Наведені розрахунки вказують, що для значної частини людей реальна «типова» виплата нижча за середню. Оскільки дані суттєво різняться залежно від регіонів та професії. Більшість (56%) пенсіонерів отримують менш ніж 5 000 грн, а на середній показник суттєво впливають «привілейовані» категорії. Найпоказовіший приклад привілейованих категорій — довічне грошове утримання суддів у відставці, яке може вимірюватися сотнями тисяч гривень на місяць.
Однак у наших розрахунках будемо орієнтуватися на умовний середній показник. Далі арифметика проста: 20 373 грн на утримання особи в тюрмі проти 6 244 грн середньої пенсії дає різницю близько у 3,3 рази – такий коефіцієнт ставлення до людей, яких держава вважає злочинцями, і добропорядними громадянами.
Варто зазначити, що пенсії фінансуються через систему, до якої людина протягом життя робила внесок як застрахована особа. А утримання осіб у місцях несвободи оплачується з публічних коштів – тих видатків держави, які в кінцевому підсумку формуються податками.
Такий нюанс відкриває ще один додатковий аспект оцінки. За даними Міністерства юстиції, станом на початок року в установах несвободи утримувалося 34 925 осіб.
Помножимо їх на вартість 20 373 грн і отримаємо 711,5 млн грн на місяць, або близько 8,54 млрд грн на рік. Оскільки кількість ув’язнених зменшується (відомо, що на початок 2024 року їх було на 26% більше), реальні витрати на утримання осіб, позбавлених волі, є більшими.
Далі беремо кількість працюючих громадян з узагальнених даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування. За критерієм нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) таких у жовтні 2025 року було 9,74 млн осіб.
Тепер ділимо 8,54 млрд грн на 9,74 млн осіб — і отримуємо близько 877 грн на рік. У місячному вимірі це приблизно 73 грн. Саме стільки припадає на одного працюючого громадянина на утримання тих, хто має проблеми із законом.
Наведений перерахунок є умовним, оскільки витрати, утриманці й особи із зарплатними нарахуваннями не збігаються ідеально за часовою базою. Втім, він дає розуміння масштабу. Утримання однієї особи в місці несвободи обходиться бюджету приблизно у 3,3 рази дорожче, ніж середня пенсійна виплата в Україні.
А витрати кожного працюючого українця у розмірі 877 грн роблять абстрактну систему виконання покарань відчутною для кожного. І саме в такому форматі про неї варто говорити. Адже будь-яка державна функція має ціну, яку хтось оплачує.

Антикорупційний контроль системи ТЦК крізь призму результатів перевірок та моніторингу НАЗК
З березня 2022-го по жовтень 2023-го антикорупційний контроль над декларантами ТЦК та СП був законодавчо заморожений. Після відновлення — 36 завершених перевірок, десятки виявлених порушень, задокументовані схеми на мільйони гривень. І жодного судового позову про цивільну конфіскацію за результатами повних перевірок. Ці дані вперше стали публічними завдяки запиту на доступ до публічної інформації.
Державний аудит покликаний виявляти порушення у сфері використання публічних ресурсів. Але якщо щоразу після цього аудиторські матеріали опиняються у слідчого й зникають із публічного доступу, постає питання: чи не стала таємниця досудового розслідування зручним прикриттям для непублічності самого державного контролю?