Ліквідація банку не означає, що всі його борги погашаються виключно за встановленою законом черговістю. Деякі витрати, без яких неможливі управління активами, їх збереження чи реалізація, можуть оплачуватися поза нею. Але де проходить межа між звичайною кредиторською вимогою і витратою, необхідною для ліквідації, та чим контрагент має довести право на пріоритетну оплату? 

Як працює черговість

За загальним правилом, кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, а також інвестування його тимчасово вільних коштів у державні цінні папери, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб спрямовує на задоволення вимог кредиторів за умови, що коштів достатньо для забезпечення самої процедури ліквідації.

Стаття 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" установлює 11 черг кредиторських вимог – від зобов’язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян, грошових вимог щодо заробітної плати і вимог за вкладами фізичних осіб, до вимог за інструментами з умовами списання або конверсії.

Кожна наступна черга отримує кошти лише після повного задоволення вимог попередньої. Якщо на всіх кредиторів однієї черги коштів недостатньо, вони розподіляються пропорційно до розміру вимог кожного з них. Вимоги, які залишилися незадоволеними на дату складення ліквідаційного балансу, вважаються погашеними.

Водночас витрати, необхідні для проведення ліквідації банку, не включаються до цієї черговості. Вони оплачуються позачергово протягом усієї процедури ліквідації у межах затвердженого Фондом кошторису.

До таких витрат закон, зокрема, відносить оплату публікацій про ліквідацію та продаж активів, утримання і збереження майна банку, його оцінку та продаж, аудит, послуги залучених Фондом осіб, вихідну допомогу звільненим працівникам, а також витрати Фонду на здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації.

Тут уже діє принцип функціональної необхідності витрат для проведення ліквідації. Позачерговий статус має та заборгованість банку перед контрагентом, яка безпосередньо пов’язана з управлінням, утриманням, збереженням, оцінкою або реалізацією його активів чи з іншими діями, необхідними для забезпечення ліквідаційної процедури. При цьому умовою оплати є включення відповідної витрати до кошторису, затвердженого Фондом.

Спір про обслуговування рахунку

Такий підхід застосував Касаційний господарський суд Верховного Суду, розглядаючи спір щодо оплати послуг з обслуговування рахунку в цінних паперах неплатоспроможного банку (постанова від 13.05.2026 у справі № 910/10403/23, нещодавно оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень).

Після початку ліквідації "Банк Камбіо" уклав з "Укргазбанком" як депозитарною установою договір про відкриття та обслуговування рахунку в цінних паперах. Упродовж серпня 2019 року – квітня 2023 року депозитарна установа продовжувала обслуговувати рахунок, однак "Банк Камбіо" не сплатив комісію. Тому "Укргазбанк" просив стягнути заборгованість, а також зобов’язати ФГВФО включити її до кошторису витрат банку й оплатити позачергово.

Фонд проти такого статусу вимоги заперечував. Він посилався на те, що у 2020 році майнові права, пов’язані із цінними паперами, були продані у складі пулів активів третім особам. Отже, на думку Фонду, після їх вибуття витрати на подальше обслуговування рахунку вже не могли вважатися витратами на утримання і збереження активів банку.

Отже, судам належало з’ясувати, чи має комісія функціональний зв’язок з утриманням і збереженням активів банку, а також чи підтверджував продаж майнових прав фактичне вибуття цінних паперів та припинення відповідних витрат.

Критерії розмежування

Суди першої та апеляційної інстанцій позов задовольнили. ФГВФО не погодився і подав касаційну скаргу.

КГС ВС виходив із того, що оплата витрат банку, пов’язаних із здійсненням процедури ліквідації, проводиться позачергово протягом усієї ліквідаційної процедури в межах кошторису, затвердженого Фондом. До таких витрат належать, зокрема, витрати, пов’язані з утриманням і збереженням майна банку.

Закон "Про депозитарну систему України", який є спеціальним у питаннях правового регулювання набуття й обліку цінних паперів у бездокументарній формі, встановлює необхідність ведення депозитарієм рахунку в цінних паперах. Тому комісії, встановлені депоненту за обслуговування такого рахунку, належать до витрат, пов’язаних з утриманням майна – цінних паперів.

За висновком КГС ВС, договір між банками був спрямований на забезпечення належного утримання цінних паперів, а пов’язані з ним витрати підпадають під кваліфікацію позачергових витрат, пов’язаних зі здійсненням процедури ліквідації банку, у розумінні ч. 2 ст. 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Докази переходу активу

Оцінюючи довід Фонду про продаж активів, КГС ВС врахував правила переходу права власності на цінні папери. Згідно з абз. 50 пункту 1 глави 2 розділу V Положення про провадження депозитарної діяльності, затвердженого Рішенням НКЦПФР від 23.04.2013 № 735, право власності на цінні папери електронної форми існування переходить до депонента – нового власника з моменту зарахування прав на ці цінні папери на його рахунок у цінних паперах, що обслуговується депозитарною установою. Не допускається зарахування прав на цінні папери на рахунок у цінних паперах депонента – нового власника без проведення їх списання (або переказу) з рахунку в цінних паперах депонента – попереднього власника в депозитарній установі.

Тож сам лише факт укладення банком, що перебуває у процедурі ліквідації, договорів за результатами аукціону з продажу цінних паперів у бездокументарній формі (без подальшого належного оформлення правочинів) не свідчить про перехід цих активів до третіх осіб.

При цьому доказів фактичного переходу права власності на цінні папери ФГВФО не надав. У справі не було розпоряджень про їх списання або переказ на рахунки покупців, а виписка підтверджувала, що вони продовжували обліковуватися за "Банком Камбіо". Натомість, надання послуг з обслуговування рахунку підтверджували акти-рахунки та докази їх направлення. Хоча банк не підписав їх, він також не надав мотивованої відмови, тому послуги вважалися прийнятими без зауважень і підлягали оплаті.

Отже, КГС ВС дійшов висновку, Фонд належними засобами доказування не підтвердив переходу права власності на цінні папери та їх списання з рахунку банку. Тож висновок нижчих судів про те, що комісія за обслуговування депозитарного рахунку є витратами на утримання і збереження майна, яке належить банку, було визнано обґрунтованим. Відповідно, на комісію поширюються правила оплати, визначені ч. 2 ст. 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Практичні наслідки

Підхід Верховного Суду зміщує акцент із самого факту продажу активу на фактичне завершення операції та її відображення в депозитарному обліку. Поки цінні папери залишаються на рахунку банку, витрати на його обслуговування можуть продовжувати виникати незалежно від укладення договору про продаж пов’язаних із ними майнових прав.

І оскільки формальний продаж не припиняє зобов’язань, що випливають з обліку та збереження активів, ФГВФО має узгоджувати реалізацію активів з їх своєчасним списанням або переказом та враховувати витрати на обслуговування до завершення відповідних операцій.

Контрагентам неплатоспроможного банку, які розраховують на позачергову оплату заборгованості, доцільно формувати безперервний доказовий ланцюг: підтверджувати наявність активу, чинність договірних відносин, фактичне надання послуг і направлення розрахункових документів, а щодо цінних паперів – також фіксувати стан депозитарного обліку, зокрема відсутність їх списання або переказу з рахунку банку.

Але кредитори у будь-якому разі мають розуміти вузький характер такого пріоритету. Він не перетворює будь-яку заборгованість, що виникла під час ліквідації, на позачергову: вирішальними залишаються безпосередній зв’язок послуги з ліквідаційною процедурою та її належне документальне підтвердження.

Джерело: https://censor.net/m4015549