Nowiny

У кримінальних провадженнях нерідко використовуються докази, отримані з порушенням закону, або експертизи, що формально підтверджують наратив, потрібний правоохоронцям. Чи можна за такої основи говорити про справедливий суд?

Фабула справи та кваліфікація

Показовим є досудове розслідування у кримінальному провадженні №52018000000000546, що було відкрите у червні 2018 року за підозрою у заволодінні державним майном в особливо великому розмірі та начебто подальшою його легалізацією. Національне антикорупційне бюро кваліфікувало дії підозрюваних за ч. 5 ст. 191 та ч. 3 ст. 209 Кримінального кодексу.

За версією слідства, у 2013-2017 роках дві теплоелектроцентралі (ТЕЦ) у Львівській області, начебто пов’язані з народним депутатом України Ярославом Дубневичем, відповідно до договорів отримували від НАК «Нафтогаз України» природний газ за пільговим тарифом. Цей газ був призначений виключно для виробництва теплової енергії для населення. Однак, як вважають детективи, частина цього ресурсу використовувалася не за цільовим призначенням — газ спалювали також для виробництва електроенергії. А її ТЕЦ реалізовували державному підприємству «Енергоринок» вже за ринковими цінами.

Склад злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу, передбачає настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заволодіння чужим майном в особливо великому розмірі. При цьому процесуальний закон вимагає, щоб цей факт підтверджувався належними та допустимими доказами, отриманими у встановленому порядку. У даній справі визначальним елементом безумовно була вартість природного газу, який начебто використовувався не за призначенням. Але без чітко встановленої вартості ресурсів довести факт заволодіння майном, а отже і сам злочин, було б неможливо.

Тож сторона обвинувачення обґрунтувала свою позицію на висновках Державної аудиторської служби України, яка після перевірки фінансово-господарської діяльності «Нафтогазу» підготувала довідки щодо завданих збитків. У цих документах зазначалося, що компанія втратила 2,2 мільярда гривень через неналежне використання природного газу.

Проте кримінальний процесуальний закон не передбачає використання таких довідок як доказів, оскільки спеціалісти, які їх підготували, не є самостійними процесуальними фігурами. З огляду на це слідство було змушене шукати спосіб легітимізувати отримані розрахунки. І він був знайдений!

Правоохоронці ініціювали проведення комісійної судово-економічної експертизи. Перед експертами поставили запитання: чи підтверджується нормативно та документально розрахована вартість газу, використаного не за призначенням, і чи відповідає вона сумі, зазначеній у довідках? Висновки експертів формально підтвердили розрахунки Держаудитслужби. Саме ці експертні висновки дозволили слідству надати формальну доказову базу для обґрунтування підозри нардепу Дубневичу. Фактично вони також стали основою для констатації факту наявності злочину.

Обґрунтування підозри

Згідно з кримінальним процесуальним законом підозра у вчиненні кримінального правопорушення не може ґрунтуватися на припущеннях чи недостовірних відомостях. Вона повинна бути обґрунтована належними та допустимими доказами, отриманими у встановленому порядку.

Так, відповідно до глави 22 КПК повідомлення особі про підозру здійснюється лише за наявності достатніх доказів її причетності до злочину. Слідчий або прокурор можуть повідомити особу про підозру лише після того, як зібрані докази сформують переконливу доказову базу щодо її ймовірної вини.

Але що таке доказ у кримінальному процесі? Це ключове поняття, визначене у ст. 84 КПК, охоплює фактичні дані, отримані відповідно до встановленої законом процедури, які можуть підтвердити або спростувати наявність події злочину, а також вказати на причетність конкретної особи до його вчинення. Процесуальними джерелами доказів є:

• показання свідків, потерпілих, підозрюваних чи обвинувачених, отримані під час допитів та інших слідчих дій;

• речові докази – предмети або об’єкти, що можуть підтвердити чи спростувати факти, що мають значення у справі;

• документи – письмові матеріали, які містять інформацію, важливу для кримінального провадження (наприклад, договори, звітність, фінансові документи);

• висновки експертів – науково обґрунтовані оцінки особи, що володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, які допомагають встановити фактичні обставини справи.

При цьому докази мають бути не лише формально зібраними, а й відповідати критеріям належності, допустимості та достовірності.

З аналізу наведених положень КПК випливає, що повідомлення про підозру можливе лише за наявності у матеріалах справи сукупності доказів, які:

• по-перше, підтверджують сам факт вчинення кримінального правопорушення. Тобто певна подія дійсно мала місце і може бути кваліфікована за Кримінальним кодексом;

• по-друге, вказують на конкретну особу як на ймовірного виконавця злочину. Доказова база має містити достатньо даних, що прямо або опосередковано доводять причетність підозрюваного;

• по-третє, отримані в порядку, передбаченому КПК. Порушення процесу збору доказів може призвести до визнання їх недопустимими в суді.

Ці принципи мають ключове значення, оскільки визначають законність та обґрунтованість (якість у широкому значенні) підозри та впливають на подальший перебіг справи.

У контексті кримінального провадження щодо Ярослава Дубневича питання належності доказів набуває особливої ваги, адже слідству необхідно було довести не лише сам факт неналежного використання газу, а й те, що це призвело до завдання збитків у значному розмірі та було здійснено умисно. І центральне місце в цій справі посіли висновки судово-економічної експертизи, які стали основним аргументом для пред’явлення підозри.

Проблеми з якістю

Однак детальний аналіз цих експертиз виявляє серйозні проблеми, які ставлять під сумнів їхню об’єктивність та відповідність вимогам кримінального процесуального закону.

Найперше питання, яке постає при аналізі висновків, – чи виконали експерти своє основне завдання: визначити вартість майна, яким заволоділи в ході вчинення злочину.

Згідно з матеріалами справи, перед експертами взагалі не ставилося питання щодо визначення вартості природного газу, начебто використаного не за призначенням. Відповідно, судові експерти й не проводили самостійного розрахунку та не визначали обсяг і вартість майна, яким заволоділи теплоелектроцентралі.

Але це критично важливий аспект, адже встановлення матеріальної шкоди є обов’язковою умовою кваліфікації злочину за ч. 5 ст. 191 КК. Відсутність самостійного розрахунку вартості означає, що слідство не отримало від експертів відповіді на ключове питання – якими є конкретні економічні наслідки дій підозрюваного?

Другою серйозною проблемою є спосіб, у який експерти дійшли своїх висновків. Фактично вони лише підтвердили правильність первинних розрахунків, які раніше були зроблені спеціалістами Державної аудиторської служби, не надавши жодної критичної оцінки їхньої обґрунтованості.

Судова експертиза мала б не просто перевірити математичні розрахунки, а й оцінити, чи відповідає застосований метод аналізу вимогам нормативно-правових актів, чи коректно визначена база для розрахунку збитків та чи можна ці розрахунки вважати достовірними. Проте замість комплексного дослідження експерти лише відтворили вже надані їм цифри.

І такий підхід створює ризик формального «узаконення» будь-яких сум, які надає сторона обвинувачення або будь-які інші органи чи спеціалісти. Якщо експертиза не ставить під сумнів розрахунки, що були їй передані, то фактично вона виконує функцію не дослідження, а підтвердження раніше прийнятих рішень.

Третя проблема пов’язана із процедурними питаннями. Але вони впливають на оцінку висновків, яку мали б дати в суді. Одним з основних питань є відповідність цих висновків вимогам кримінального процесуального законодавства щодо допустимості доказів.

Слідство покладалося на розрахунки Державної аудиторської служби, які потім були перевірені експертами. Однак закон встановлює чіткі вимоги до того, хто може бути залучений в якості спеціаліста та які документи можуть використовуватися у кримінальному процесі.

Висновки експертів ґрунтуються на даних, отриманих з інших документів, які самі по собі не є процесуальними доказами. А довідки спеціалістів, що піддавались експертному дослідженню, виготовлялись особами, що не могли залучатись в якості спеціалістів через пряму заборону  ч.2 ст. 79 КПК. Що ставить під питання не лише їхню достовірність, а й відповідність вимогам КПК щодо належності та допустимості доказів у кримінальному провадженні.

Що означають ці проблеми для справи? Експертні висновки, які стали основою для обґрунтування підозри, не є достатньо переконливими. Вони не відповідають основним критеріям доказової бази – самостійності, об’єктивності та відповідності вимогам КПК.

Але головне питання полягає в іншому: чи можна вважати експертні висновки, побудовані на матеріалах, що мають сумнівну процесуальну природу, доказами у кримінальному провадженні?

Доктрина ЄСПЛ

Якщо у кримінальному процесі первинний доказ був отриманий із порушенням закону, усі похідні від нього матеріали також втрачають доказову силу. Це є сутністю доктрини «плодів отруйного дерева», яка має застосовуватися й у справі Дубневича.

Доктрина «плодів отруйного дерева» походить з англо-американського права, але її концепція знайшла відображення і в європейській практиці, зокрема у рішеннях Європейського суду з прав людини, які стосуються порушення права на справедливий суд у розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Як було показано, висновки судових експертів у справі Дубневича базуються на даних, отриманих з довідок Державної аудиторської служби. Але ж КПК прямо забороняє залучення до кримінального провадження спеціалістів, які раніше проводили ревізію або аудит, результати якого використовуються в цьому ж провадженні. І саме так сталося у цій справі – матеріали Держаудитслужби стали основою для висновків експертів.

Тож порушення на початковому етапі збирання доказів призвело до «зараження» всієї доказової бази. Експертні висновки прямо спираються на недопустимі докази.

Хоча в європейському праві доктрина «плодів отруйного дерева» не застосовується автоматично, ЄСПЛ регулярно розглядає це питання у випадках, коли використовуються докази, отримані з порушенням закону. Суд у Страсбурзі аналізує такі критерії:

1. Характер порушення – чи було порушено фундаментальні права підозрюваного, наприклад, чи отримання доказів суперечило основоположним гарантіям справедливого суду.

2. Інші докази у справі – чи є достатньо інших доказів, незалежних від «зараженого», які можуть підтвердити обвинувачення.

3. Можливість оскарження – чи міг обвинувачений ефективно оскаржити допустимість таких доказів у національному суді.

4. Вплив на вирок – наскільки цей доказ був ключовим для встановлення вини.

Убачаєтеся, що використання експертиз, заснованих на недопустимих документах, порушує базові принципи кримінального процесу. І це не технічне питання, а основа справедливого судочинства. А якщо експертні висновки є «плодами отруйного дерева», це означає, що підозра, побудована на таких доказах, є необґрунтованою. Вся конструкція обвинувачення втрачає правову основу.

Небезпечний прецедент

Аналіз матеріалів справи Ярослава Дубневича свідчить про цілеспрямоване маніпулювання доказами з боку сторони обвинувачення. Висновки судових експертів, які стали основою для обґрунтування підозри, фактично легалізували дані, отримані від осіб, які не могли бути залучені у процесуальному порядку. Фактично відбулося штучне «підлаштування» доказової бази – замість проведення незалежного аналізу експерти просто підтвердили розрахунки, які самі по собі не мали юридичної сили.

Такі дії не є простою помилкою у слідстві – вони можуть мати ознаки кримінального правопорушення. Внесення завідомо неправдивих відомостей в офіційні документи, включаючи експертні висновки, а також їх використання як доказів у кримінальному провадженні, можуть підпадати під ознаки складу злочинів, передбачених ст. 366 (службове підроблення) та ст. 384 (введення в оману суду або іншого уповноваженого органу) Кримінального кодексу.

Чи можна взагалі у такому випадку розраховувати на об’єктивність розслідування з дотриманням вимог процесуального закону, якщо детектив у справі не тільки маніпулює доказами, а й у свою декларацію вносить вигадані  відомості  про криптовалюту.

Аналізуючи події, що розгортались навколо розслідування цієї справи та прийняті процесуальні рішення загалом прослідковуються ознаки перешкоджання  діяльності народного депутата України та втручання в його діяльність, як державного діяча.

І якщо суд не дасть належної оцінки порушенням, це створить небезпечний прецедент, коли підтасовка доказів стає інструментом незаконного кримінального переслідування. А це, у свою чергу, підриває довіру до судової системи та руйнує принцип верховенства права.

https://ukranews.com/

FaLang translation system by Faboba