21 листопада, Вольфсон коледж Оксфордського університету зібрав провідних науковців, арбітрів та юристів-практиків із ключових арбітражних юрисдикцій світу на IX Oxford Arbitration Day.
Ініціатива Національного антикорупційного бюро обмежувати право власності на підприємствах без рішення суду сама створює нові корупційні можливості.
Заслужений юрист України та адвокат Володимир Богатир вважає, що ініціатива Національного антикорупційного бюро обмежувати право власності на підприємствах без рішення суду сама створює нові корупційні можливості
Ініціатива НАБУ, що передбачає обмеження прав власності на підприємства за рішенням Директора НАБУ та без необхідності судового розгляду, суперечить не лише Конституції, а й Кримінальному процесуальному кодексу України, який послідовно забезпечує судовий контроль.
Вантажний рухомий склад залізничного транспорту становить критичну інфраструктурну компоненту національної економіки, визначаючи пропускну спроможність логістичних ланцюгів і обсяги торгівельних операцій. Аналіз динаміки змін парку вагонів у 2014-2024 роках вказує на значні диспропорції у його складі. Докладніше – в колонці Володимира Богатира.
Обвинувальний акт у кримінальному процесі не є ані вироком, ані доказом вини, його єдина функція – процесуально окреслити межі обвинувачення. За вимогами ст. 291 КПК України він має містити виклад фактичних обставин, які підтверджуються належними доказами, що є у матеріалах справи. Але у практиці органів досудового розслідування утвердилася тенденція сприймати сам факт складання обвинувального акта як підтвердження доведеності вини. Такий підхід трансформує акт із процесуального документа в інструмент формування громадської думки та створює ризик підміни презумпції невинуватості припущеннями обвинувачення.
Трансформація українського партійного поля демонструє не стільки еволюцію політичної конкуренції, скільки еволюцію самої функцій держави, від пасивного реєстратора, що лише легітимізував партії, до активної регулятора політичного простору.
Правозастосовна практика демонструє загрозливу тенденцію до ретроспективної криміналізації господарських відносин, які протягом тривалого часу вважалися легітимними та здійснювалися у повній відповідності до регуляторних норм. В рамках цієї тенденції, правомірна діяльність суб’єктів господарювання перекваліфіковується на «створення видимості законності», де суб’єктивна інтерпретація слідства підміняє собою об’єктивні критерії складу злочину.
Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 2 червня 2021 року у справі № 640/4158/21 відмовив у задоволенні клопотання Петра Порошенка щодо залучення його як третьої особи у справі про скасування реєстрації ДБР на стороні позивача – Володимира Богатиря.
11 травня представник П. Порошенка подав клопотання про вступ у справу як третя особа на стороні позивача. На обґрунтування вказав, що рішення може вплинути на права та обов’язки, інтереси заявника, оскільки Державне бюро розслідувань систематично звертається із процесуальними документами щодо нього до Печерського районного суду м. Києва – місця розташування органу досудового розслідування, яке позивач у цій справі просить визнати недостовірним.
Суд вирішив, що Порошенко не довів, що судове рішення, прийняте за результатами розгляду справи, може вплинути на права та обов’язки останнього. Що стосується порушення інших немайнових прав та інтересів заявника, то вказані обставини виходять за межі заявлених позовних вимог та є окремими позовними вимогами у відповідному судовому провадженні.
Нагадаємо, адвокат, керівник адвокатського об’єднання “Богатир та Партнери” Володимир Богатир просить ОАСК скасувати і визнати недійсною державну реєстрацію ДБР, установчі документи і всі зміни в них, а також припинити юридичну особу – Державне бюро розслідувань – шляхом внесення запису про скасування державної реєстрації Бюро.
16 квітня ОАСК відкрив провадження у цій справі.
“У позовній заяві я зазначив, і докази це підтверджують, що Державне бюро розслідувань ніколи не було розміщено за адресами державної реєстрації, що має ознаки службового підлогу, оскільки було відтворено недостовірну інформацію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб. Припускаю, що це було зроблено з метою штучного визначення підсудності та надання своїм діям начебто ознак законності керівництвом ДБР і підтверджується копіями реєстраційних карток про зміну керівництва та адреси, які підписано Трубою Р.М., Венедиктовою І.В., Соколовим О.В., Сухачовим О.О. та іншими. Секретаріат Кабінету Міністрів України офіційно підтвердив, що ДБР ніколи не було розміщено в Будинку уряду, де було спочатку зареєстровано. А саме ДБР надало в суд інформацію, що балансова вартість приміщення під час його передання на баланс ДБР становила 1 грн. Тож цілком зрозуміло, що це фіктивна адреса.
Нагадаю, що саме експрезидент Порошенко П.О. 12.11.2015, виконуючи повноваження глави держави, підписав Закон України «Про Державне бюро розслідувань» № 794-VIII, після чого Закон набув чинності. Отже, Порошенко П.О. був прямо причетний до створення Державного бюро розслідувань. А 27.11.2017, саме під час його правління, і відбулось внесення недостовірної інформації про місце розташування Державного бюро розслідувань. До речі, сам Порошенко П.О. не мав зауважень до проєкту Закону України «Про Державне бюро розслідувань», не накладав на нього вето, підписав закон як глава держави та не забезпечив його належного виконання, а саме як гарант Конституції України не забезпечив діяльності Державного бюро розслідувань у межах і в спосіб, передбачені Конституцією України та законами України”, – прокоментував ухвалу для “Юридичної практики” Володимир Богатир.