Після опублікування сумнозвісного наказу №389 стало зрозуміло, що органи прокуратури охопила глибока криза. Вся система державної влади та правоохоронних органів за останні 6 років не тільки погіршилася, а й знищує правопорядок, закріплений Конституцією і законами України.
 

Наказ над законом

Нещодавно опублікований наказ «Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді» від 21.08.2020 № 389 слід розглядати крізь призму доречності та питань, які він викликає. Зокрема, чи мають прокурори повноваження не виконувати чи ставити під сумнів рішення судів, постановлені іменем України, або перекладати відповідальність за свої прорахунки на суддів?

У правничих колах немає розуміння, чому в Офісі Генерального прокурора не вивчають причин, з яких суди відмовляють їхнім працівникам, та не реагують на випадки ненадання суду матеріалів кримінальних проваджень. Також у відомстві люблять скаржитися на відсутність адвокатів у судовому засіданні, хоча не звертають уваги на системне невідвідування засідань самими прокурорами.

З наказу №389 не зрозуміло, чи може прокурор втручатись у процеси, в яких він не є стороною, та чи відмовилася прокуратура від функції загального нагляду. Складається враження, що у керманичів прокуратури сталося ментальне роздвоєння: з одного боку, вони «реформатори», а з іншого — «порушники», які прагнуть виконувати старі повноваження, попри те що з наявними впоратися не можуть.

В українській юридичній практиці відомі випадки, коли окремі прокурори масово відкривали справи на «неслухняних» суддів. Керуючись ст.375 Кримінального кодексу («Постановлення завідомо неправосудного рішення»), вони намагалися тиснути на останніх. Утім, достеменно не відомо, чи закриті вже такі провадження після оприлюднення рішення Конституційного Суду від 11.06.2020 №7-р/2020.

Недолугі реформи

Результатом недолугої реформи прокуратури із заміни вивіски стало звільнення незручних працівників. Деяких переведено без атестації до «оновлених» департаментів прокуратури та Державного бюро розслідувань. Але чи буде хтось нести відповідальність за масове звільнення працівників прокуратури або бодай поновлювати на роботі та відшкодовувати їм збитки?

Горезвісним наказом зроблена спроба здійснити нагляд за суддями, але без відповіді залишається запитання: чому в судах досі розглядаються позови, подані виконувачами обов’язків прокурорів з порушенням п.1 ч.1 ст.11 закону «Про прокуратуру»? Втім, поки у прокуратурі думали, Верховний Суд чітко визначився із цього приводу у постанові від 27.05.2020 №819/478/17.

За логікою речей, Генпрокурор мала подати позови у порядку регресу та притягти до відповідальності прокурорів, які займалися самоуправством, подаючи позови без повноважень. Утім, наразі жодних кроків у цьому напрямі не робиться.

Попри чітко визначену позицію, прокуратура все ж ставить під сумнів та вважає неправосудними рішення КС. Інколи навіть організовуються політичні переслідування, попри офіційні позиції, сформульовані у рішенні ВС від 14.08.2020 №640/8752/19 та рішенні КС від 2.12.2019 №11-р/2019. Апофеозом бездіяльності Генпрокурора є непритягнення до відповідальності очільника Національного антикорупційного бюро.

Це лише деякі питання, які лежать на поверхні, а перелік їх можна продовжувати безкінечно. Як і перелічувати відверті порушення закону, які щодня скоюють прокурори, покликані стояти на сторожі цього закону.

Попереднику, дай списати!

Повертаючись до теми постановлення неправосудних рішень, остаточне слово можна знайти у рішенні КС від 11.06.2020 №7-р/2020, де чітко сформована думка щодо неконституційності ст.375 КК. На погляд Суду, ця стаття суперечить принципу верховенства права, зокрема, такому його елементу, як юридична визначеність, та не узгоджується з принципами незалежності суддів, обов’язковості судового рішення.

Очевидно, що «реформовані» прокурори замість того, щоб підготувати разом із Міністерством юстиції необхідні зміни до КК, розробили наказ «про полювання на суддів», порушуючи норми Конституції, яка прямозабороняє вплив на служителів Феміди у будь-який спосіб.

На репресивний характер діяльності і низьку результативність органів прокуратури вказує і той факт, що в усі часи вона була і залишається ефективною лише у частині політичних розправ. Деякі статистичні дані свідчать про тисячі кримінальних переслідувань суддів прокурорами. Прикметно, що такі справи зазвичай закінчувались програшем прокуратури. Вбачається, що Генпрокурор переписує накази своїх попередників і, всупереч Конституції, намагається повернути загальний нагляд. Якщо це дійсно необхідно, то чому немає жодних заяв про зміну курсу і бачення ролі прокуратури в регулюванні правовідносин у суспільстві?

Причиною видання такого наказу є пасивна позиція суддів, які не притягають до відповідальності прокурорів, котрі порушують правила судового процесу, не з’являються в засідання, зловживають відводами, не виконують рішень. Перелік і приклади зловживань прокурорів у процесі безкінечний, а приклади принциповості суддів стосовно притягнення прокурорів до відповідальності, на жаль, поодинокі.

У пориві незрозумілих фантазій один із заступників Генпрокурора вже розповідає про ідею створення нового «гібридного суду». Безумовно, можна створити й міжгалактичний суд для пояснення провалів у роботі. Але, зрештою, треба зважати на реальний світ та чинне законодавство.

Результатом фантазій інших «реформаторів» стало створення Вищого антикорупційного суду, конституційність якого зараз під питанням. Тож звідки взявся цей кадровий «шлак», який прямо закликає до порушення Конституції?

Наздогнати й атестувати

З реформами в прокуратурі останніх років напряму пов’язана так звана кадрова деградація, яка стала результатом негативної політичної селекції. Практика йшла таким шляхом, що на посади керівників прокуратури потрапляли випадкові люди — як без юридичної освіти, так і належного досвіду. Безумовно, це не могло не позначитися на якості кадрів усіх рівнів.

Призначений парламентською більшістю колишній «на 100% свій» Генпрокурор провів «стерилізацію» кадрів, виходячи з аналогії висловлювань однієї з представниць цієї ж більшості.

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, у судах розглядається понад тисяча позовів незаконно звільнених прокурорів. Це окрема тема, але нагадаємо кілька аспектів.

Судами встановлена відсутність критеріїв добору членів кадрових комісій та правомірності їх формування, у тому числі з огляду на їхню компетентність та наявність необхідних професійних і моральних якостей. Адже їхні досвід проведення атестації, ділова репутація, володіння тематикою, яка використовувалася для складання тестів та завдань іспиту, належним чином не перевірялися. Результати атестації були приховані й знищені.

Розгляд цих справ триває, і поступово вступають у силу рішення щодо стягнення коштів за вимушені прогули тих, хто був звільнений усупереч закону. Псевдоатестації та конкурси призвели, призводять і будуть призводити до стягнення коштів з державного бюджету в особливо великих розмірах.

Чому ніхто не звітує про результати розслідувань щодо переведення без конкурсу та призначення на керівні посади в прокуратурі? Кадрові маніпуляції, названі «реформою» прокуратури, можуть завдати державі збитків на сотні мільйонів гривень.

Очевидно, очільниця прокуратури через підписання всіляких наказів не має часу на розслідування питання співпраці та фінансування органів прокуратури іноземними організаціями. І не бачить в цьому втручання в діяльність прокурорів.

Тому й не дивно, що Генпрокурор цим наказом не тільки створює юридичну невизначеність та правовий хаос, а й ставить під сумнів правопорядок, закріплений у Конституції та законах України.

Отже, черговий Генпрокурор низької якості зламався. Очікуємо нового…

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗіБ»
 

Чи не порушує наказ №389 принципу рівності сторін процесу?

Ольга ДРАЧЕВСЬКА,
адвокат ЮК «Інколанс»:

— Якщо уважніше проаналізувати документ, то виявиться, що майже всі його положення вже були відображені в аналогічному наказі від 21.09.2018 №186, підписаному ще за часів Юрія Луценка.

З юридичної точки зору, цікавим є момент скасування обов’язковості розпорядження Генерального прокурора або його заступника для представництва інтересів держави в особі Кабінету Міністрів та Національного банку.

Що ж до реагування прокурорів на постановлення суддями неправосудних рішень, безпідставної відмови у прийнятті позовів,  то вважаю, що немає причин для обговорення такого питання. Подібне положення вже містилось у наказі попередників Ірини Венедіктової.

На мою думку, це положення не порушує принципу рівності сторін судового процесу та не відображає втручання всупереч гарантіям незалежності суддів. Варто нагадати, що реагуванням на будь-які порушення мають бути дисциплінарні скарги до Вищої ради правосуддя.

Наголошую, що таке право мають усі учасники судового процесу. Разом з тим прийняттям рішення про застосування дисциплінарного стягнення займається виключно ВРП. Отже, право подання дисциплінарної скарги не можна розглядати як спосіб нагляду за судовим процесом у розумінні принципу загального нагляду, який визначав діяльність прокуратури до 2016 року.
 

Євген ПЕЛІХОС,
керуючий адвокат Адвокатського бюро «Євгена Пеліхоса»:

— Після ознайомлення зі змістом наказу №389 можна дійти невтішного висновку. Останні 6 років прокуратура,  здається, намагається втрутитися в усі питання, починаючи з юрисдикції, аби встановити контроль над ухваленням будь-яких рішень.

Найбільше мене як адвоката вразив підхід Генерального прокурора до порядку виявлення тих справ, які нібито потребують участі прокурора. Відтепер прокурор має шукати підстави для участі у справі серед інтернет-публікацій та інших джерел. Утім, інформація, опублікована в мережі, не завжди є

достовірною та об'єктивною. Категорія «інші джерела» дуже неконкретизована. Про що йде мова — анонімні повідомлення, приватні бесіди чи особисту зацікавленість — на жаль, не зрозуміло.

Установлені наказом вимоги до прокурора щодо принципового реагування на цілком зрозумілі для професійного середовища вчинки (зволікання з виготовленням судового рішення, зауваження учасникам процесу, розгляд справи за відсутності прокурора, належним чином викликаного в засідання) створюють засади для принципового протистояння двох державних інституцій — прокуратури та суду, які об’єктивно повинні виконувати кожен свою функцію.

Наказ фактично вимагає від прокурорів визначати на власний розсуд, чи є рішення правосудним. Імовірно, правосудні — це ті, які задовольнили прокурора та його керівника, а неправосудні — всі інші.

Такі інспіровані накази розв’язують руки прокурорам та дають їм моральне право втручатись туди, де апріорі немає бути жодного впливу.

На жаль, подібні рішення не створюють підвалин для органічної взаємодії всіх установ задля виконання конституційних функцій, а навпаки, розділяють інституції задля подальшої неконструктивної конфронтації.
 

Андрій ЛЕВКОВЕЦЬ,
партнер АО Barristers:

— І прокуратура, і суд є представниками влади. Тому критика, а тим більше скарги одних представників влади на інших, підриватимуть довіру до обох.

Проте у певних випадках, коли має місце

відверте порушення закону, прокурор може подати скаргу на дії судді. Втім, такі випадки є поодинокими. Вносити ж такі «рекомендації» і робити їх правилом, а тим більше обов’язком, є неприпустимим і має сприйматися як тиск на суддів. Генеральний прокурор фактично повідомила: якщо прокурори не будуть виносити рішення на користь прокуратури, то отримуватимуть скарги.

Ще одним цікавим моментом є чергова фіксація факту низької професійності кадрів. Так, Ірина Венедіктова зазначає, що подавати скарги прокурорам слід у випадках постановлення суддями неправосудних рішень. Слід нагадати, що Конституційний Суд ухвалив рішення, в якому встановлено, що такого поняття, як «неправосудне рішення», не існує. Тому Генпрокурор фактично порушує Конституцію.

https://zib.com.ua/