Нещодавно Міністерство юстиції повідомило про рішення швейцарського арбітражу на користь України, подаючи його як власну заслугу. Втім, як добре відоме юристам, присудження виплати ще не дорівнює її реальному стягненню. А дані Prozorro та договір із міжнародною юрфірмою окреслюють справжній обсяг робіт і вартість правового супроводу.

«Ефективна взаємодія»

«Арбітражний трибунал Швейцарського арбітражного центру ухвалив рішення на користь України у спорі з американською компанією та зобов’язав повернути до держбюджету нашої країни понад 18 млн доларів США», — відзвітувало Міністерство юстиції на своєму Телеграм-каналі.

За наявною інформацією, на початку повномасштабного вторгнення був укладений контракт з американською компанією CENTCOM Global Inc на термінову поставку артилерійських боєприпасів на суму $20,1 млн. Україна здійснила 100% передоплати, однак контрагент поставив лише близько третини замовленого та ще й із порушеннями строків.

Мінʼюст одразу підкреслює беззастережність результату: суд повністю підтримав позицію української сторони, відхилив усі заперечення відповідача, визнав порушення контрактних зобов’язань і постановив стягнути сплачені кошти разом зі штрафними санкціями. Тон подачі будується так, що у читача складається враження завершеності історії: є рішення, є сума, є «ще один позитивний результат» для України.

Окремим змістовим блоком релізу є розподіл ролей у перемозі. Прямо фіксується, що представництво прав та інтересів Міноборони в цьому провадженні «забезпечувало Міністерство юстиції України», уточнюючи дві функції: координацію правової позиції та супровід справи на всіх етапах арбітражного розгляду.

У цій же логіці згадується і «ефективна взаємодія» Мін’юсту з Міноборони та профільними підрозділами сектору безпеки й оборони, яка дозволила сформувати належну доказову базу і забезпечити позитивний результат.

Дуже скромно одним реченням згадується іноземний консультант у справі: «Консультації з питань швейцарського права надавала міжнародна юридична фірма Staiger Attorneys at law Ltd».

Складається враження, що всю основну роботу провело Міністерство юстиції, яке лише консультувалося щодо особливостей місцевого законодавства з іноземною юрфірмою. Але чи так все було насправді?

Реальні ролі

На запит редакції ситуацію прокоментував заслужений юрист України, адвокат, який спеціалізується у питаннях міжнародного арбітражу, Володимир Богатир.

«Пряму відповідь на ваше запитання дає інформація про контракти, розміщена на порталі Prozorro. У 2025 році їх було укладено два. Цікавий нюанс: зважаючи на дати підписання, обидва договори фактично легалізували ті відносини, що вже були реалізовані. Тобто, юрфірма працювала «авансом» на довірі. Втім, це аспект для окремого дослідження», — відзначив адвокат.

Він звернув увагу, що контракти на закупівлю юридичних послуг дають достатньо повну конструкцію участі радника. «Уже в предметі договору зафіксовано, що йдеться про «послуги з юридичного консультування та юридичного представництва» у справах за позовами Міноборони до іноземних компаній, де місце арбітражу визначене як Швейцарська Конфедерація, а провадження має вестися відповідно до матеріального права Швейцарської Конфедерації»,

— відзначив він.

На думку В.Богатиря, договір розкладає роботу Staiger Attorneys at law Ltd скоріше не як консультування, а як класичне процесуальне ведення справи. «Виконавець зобов’язаний «здійснювати юридичний супровід і забезпечення справи», «готувати кореспонденцію і поточне листування… [та] проекти відповідних документів», а також «представляти інтереси держави Україна в засіданнях судових органів, в державних та інших органах», «надавати остаточні процесуальні документи англійською мовою», — навів він фрагменти контракту. — Окремо підкреслено стандарт виконання: послуги мають надаватися «на необхідному професійному рівні з дотриманням існуючих процесуальних вимог та строків, використовуючи при цьому свої максимальні сили та можливості».

Натомість роль замовника, тобто Мін’юсту, в договорі визначена як управлінсько-координаційна і забезпечувальна. Він зобов’язаний «здійснювати загальне керівництво щодо підготовки Справи та представництва інтересів держави України… [та] координувати роботу виконавця», «здійснювати контроль за наданими послугами та їх якістю», «сприяти своєчасному отриманню необхідної для ведення справи інформації, доказів, документів та матеріалів в органах державної влади та місцевого самоврядування України», надавати матеріали за запитами виконавця та визначати відповідальних працівників для участі під час дій, пов’язаних із супроводженням справи.

«Отже за документами виходить, що всю основну роботу насправді виконували фахівці найнятої юрфірми, а чиновники Мін’юсту лише здійснювали загальне керівництво та забезпечували іноземних юристів необхідною інформацією. Тож цей виграш має три важливі складові. По перше, стороною спору було Міноборони, яке його формально виграло і це зазначено в усіх міжнародних арбітражних звітах, по друге не має інформації про стягнення коштів з американської компанії на користь бюджету і нарешті не відзвітував Мінюст чи притягнуто керівництво Міноборони,  яке її допустило фактичну розтрату», - резюмував В.Богатир.

Ціна «консультацій»

При цьому держава сплатила за послуги чималу суму. Сукупно за 2025 рік Staiger Attorneys at law Ltd  отримали від Мінʼюсту $334 тис. Тобто бюджет складав $27,8 тис. на місяць. Щоправда, слід зазначити, що послуги надавалися за двома дуже схожими контрактами, які американська сторона провалила за однаковою схемою. Але ці послуги все одно не виглядають як консультаційний довідник.

«Щоб зрозуміти масштаб витрат, достатньо простого порівняння. Якщо взяти умовний курс $42 грн за долар, це приблизно 1,17 млн грн. на місяць. Навіть за останнім орієнтиром зарплати працівника Мін’юсту у 62,2 тис. грн. на місяць виходить еквівалент місячного фонду оплати праці для команди близько 19 юристів центрального органу виконавчої влади, — звернув увагу адвокат. — Це не про те, що державі вигідніше найняти українців, а про те, що під формулою «консультації з питань швейцарського права» захована бюджетна величина, співмірна з повноцінним високооплачуваним колективом».

Договір із іноземними консультантами також пояснює, кому і скільки платять. У ньому закладені погодинні ставки залежно від ролі фахівця:

партнер — $450/год;

радник — $400/год;

старший юрист — $375/год;

юрист — $350/год;

молодший юрист — $225/год.

«Ця сітка визначає порядок цін, яка є зрозумілою і для українського юридичного ринку: йдеться роботу команди, яка веде процес, готує документи і бере участь у засіданнях. Навіть без знання фактичного розподілу часу між ролями можна порахувати вилку потенційного обсягу оплачених годин: сума $334 тис. відповідає приблизно 742 годинам роботи (або 93 робочих дні) за ставкою партнера або близько 1485 годинам (186 днів) за ставкою молодшого юриста. Реальна цифра, як правило, лежить між ними», — прокоментував контракт В.Богатир.

Рішення не дорівнює грошам

Ключовий ефект формулювання релізу Мінʼюсту «арбітраж зобов’язав повернути до держбюджету» в тому, що воно підміняє юридичну реальність комунікаційною. У читача виникає відчуття завершеності: держава отримала фінансовий результат, історія закрита. Але арбітражне рішення, навіть якщо воно повністю на користь позивача, саме по собі не є надходженням коштів. Це встановлення права вимоги і розміру присудженого — з перспективою подальшого виконання.

Далі починається етап, який у звітах зазвичай лишається за кадром. Виконання міжнародного арбітражного рішення вимагає або добровільної сплати з боку боржника, або ініціювання примусових процедур у юрисдикціях, де у нього є активи. На цьому відрізку вирішальними стають не формулювання трибуналу, а практичні речі: чи є у компанії майно, рахунки, товар, дебіторка; чи не «порожня» вона з точки зору реальних активів; чи не виявиться, що діяльність велася через складну корпоративну конструкцію, яка юридично відокремлює формального боржника від ресурсів, за рахунок яких можна реально стягнути присуджене. Ці ризики не обов’язково означають неможливість виконання, але вони пояснюють, що присудження і фактичне стягнення — це різні події з різною цінністю.

На момент релізу суспільство бачить цифру і «перемогу», але не бачить головного: чи перетвориться рішення на реальне надходження коштів, і якою буде ціна цього етапу - за часом, витратами, потребою в додаткових юридичних процедурах та пошуку активів.

У цьому контексті «переможний» тон і детально прописана роль Мін’юсту у релізі виглядають як спроба зафіксувати успіх на найзручнішому етапі - коли арбітраж уже сказав «так», але гроші ще не прийшли. Водночас витрати на правовий супровід, згідно з договорами, уже відбулися і вимірюються сотнями тисяч доларів бюджетних коштів.

Тому чесний підсумок цієї історії наразі має дві частини. Перша — Україна отримала позитивне рішення. Друга — чи стане воно реальним фінансовим результатом для бюджету, поки що невідомо.