Нещодавно НАБУ і САП представили результати діяльності за півріччя як історію успіху: резонансні викриття, десятки справ і мільярди гривень "економічного ефекту". Та чи дає обраний формат змогу оцінити їхню реальну роботу? Спробуємо розібратися.
Таблиця за лаштунками
10 серпня Національне антикорупційне бюро України та Спеціалізована антикорупційна прокуратура провели 40-хвилинний брифінг про результати роботи за I півріччя 2026 року. Очільники відомств Семен Кривонос та Олександр Клименко виголосили промови, а після короткого відеоролика розпочалася сесія запитань і відповідей, яка тривала близько пів години. А того самого дня на сайті НАБУ з'явилася новина про "високі темпи протидії топкорупції" та "низку резонансних викриттів" з відеозаписом та посиланнями на PDF-презентацію і спеціальний лендінг.
Презентація – це 112-сторінкове візуально орієнтоване видання. Тональність йому задають слова директора НАБУ: "Насправді Україна – це країна, що з корупцією бореться. І бореться успішно". Далі йдеться про збережену довіру, резонансні викриття та результати, якими "є чим пишатися".
Композиція документа засвідчує перевагу візуального враження над щільністю інформації, що характерно радше для глянцевого видання. Повносторінкові фотографії, великі заголовки, короткі тексти та цифри, винесені як рекламні гасла (меседжі), займають більшість загального обсягу презентації. Такий формат апелює до емоцій і формує образ успішної інституції, але залишає значно менше місця для пояснення методики підрахунків, процесуальних стадій і показників, за якими роботу органу можна перевірити.
Така загальна тональність не узгоджувалася навіть із тим, що прозвучало на самому брифінгу. Клименко заявив, що корупція "не зменшується", а топ-корупція "навіть зростає", і пов'язав це з відсутністю належної політичної волі. Наступного дня ще різкіше цей контраст оформили медіа, протиставивши презентації майже 60% недовіри до інституцій (у 2024 році близьку цифру 58% давав Центр Разумкова. Щоправда, на початку 2026 року він знизив цей негативний показник до 41,9%).
Закон "Про Національне антикорупційне бюро України" вимагає не презентацій і брифінгів, а насамперед письмового звіту. Згідно з вимогами статті 26 профільного закону, директор НАБУ двічі на рік – не пізніше 10 лютого та 10 серпня – зобов'язаний подавати Президенту, Верховній Раді та Кабінету Міністрів звіт про діяльність Бюро за попередні шість місяців.
Закон докладно визначає його зміст. Зокрема, мають бути наведені дані про зареєстровані повідомлення та оперативно-розшукові справи, обвинувальні акти, обвинувальні й виправдувальні вироки, завдані та відшкодовані збитки, арештоване, конфісковане і повернуте з-за кордону майно, перевірки доброчесності та виявлені необґрунтовані активи. Окремо звіт повинен висвітлювати взаємодію з державними органами, міжнародними партнерами, громадськими організаціями та медіа, чисельність і навчання працівників, діяльність внутрішнього контролю, кошторис та його виконання. У презентації та на брифінгу цей перелік відтворили вибірково.
Необхідна за законом інформація все ж була надана, але у 12-сторінковій таблиці, яку фактично заховали за лаштунками. Новина про брифінг веде лише на спеціальну вебсторінку(лендінг) і 112-сторінковий PDF, де на одній з останніх сторінок розміщено QR-код, що веде на таблицю. А у розділі звітів на сайті НАБУ глянцеве видання подається як звіт (report_ua_web.pdf), тоді як змістовний документ розміщений другим файлом із технічною назвою (dodatky_do_zvitu…docx). Документ, побудований відповідно до законодавчих критеріїв підзвітності, став "додатком", а центральне місце посіла глянцева презентація. Чому так?
Каталог обвинувачень та неєвропейські стандарти
Відповідь варто шукати у тому, як суб'єкти звітування розставили акценти: яку інформацію вони залишили в таблиці, а яку винесли на сторінки презентації. Цей вибір характеризує сама структура документа: розділ "Розслідування" займає 82 зі 112 сторінок, хоча складення такого каталогу окремих проваджень Закон не вимагає.
Центральне місце у розділі посідають 27 справ-вітрин. Серед них у 18 випадках зазначено: "Слідство триває". У п'яти справах розслідування завершено і сторона захисту ознайомлюється з матеріалами. Чотири справи передані до суду або вже розглядаються ним. Таким чином, жодна з 27 карток не присвячена справі, завершеній обвинувальним вироком, що набрав законної сили, щодо представлених у ній фігурантів.
При цьому проблема полягає не лише у стадії проваджень, а й у мові їх представлення. Частина заголовків повідомляє про "корупцію", "розкрадання", "заволодіння" та "незаконне збагачення" як про встановлені події. Основний текст так само побудований у стверджувальній формі: посадовець вимагав, учасники заволоділи, кошти розподілили. І застереження "слідство триває" не змінює загального враження, яке отримує читач. Йому спочатку демонструють завершену історію злочину з визначеними ролями, сумами та емоційною ілюстрацією, а вже потім нагадують, що це лише версія слідства.
Безумовно, НАБУ має інформувати суспільство про поточні розслідування, але в цьому разі ми бачимо явні ознаки зловживання цим правом.
Європейський суд з прав людини у справі Allenet de Ribemont v. France сформулював стандарт публічної комунікації (п. 38 рішення від 10.02.95): пункт 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не перешкоджає органам влади інформувати громадськість про поточні кримінальні розслідування, але вимагає робити це "з усією необхідною стриманістю й обачністю", щоб не порушити презумпцію невинуватості.
З огляду на євроінтеграційні процеси публічні згадки про винуватість є неприпустимими. ЄСПЛ проводить фундаментальне розмежування між твердженням, що особа лише підозрюється у вчиненні злочину, і чіткою заявою про її винуватість. Щобільше, стаття 4 Директиви (ЄС) 2016/343 забороняє публічні заяви, які вказують на особу як на винувату. Нагадаємо, що зазначена Директива про посилення деяких аспектів презумпції невинуватості та права бути присутнім на судовому розгляді в кримінальному провадженні покладає обов'язок на держави вживати заходів, щоб державні органи (поліція, прокуратура, інші відомства) публічно не називали підозрюваного чи обвинуваченого винним до того, як його вина буде доведена за законом. Ця вимога поширюється й на будь-які судові рішення, які не повинні передчасно кваліфікувати особу як винну, окрім вироків, що встановлюють вину.
Незворотність європейського курсу держави та гармонізація законодавства, на жаль, так і залишаються гаслами, яких не дотримується антикорупційна система.
Вирішальною є різниця між повідомленням про підозру та твердженням про винуватість, адже стаття 62 Конституції та стаття 17 КПК України вимагають вважати особу невинуватою, доки її вину не встановлено обвинувальним вироком суду.
Презентація цю межу розмиває. Процесуальна активність подається як завершений результат, версія обвинувачення – як опис події, а підозрювані – як учасники вже встановленого злочину. Перед нами не стільки звіт про доведені результати, скільки каталог обвинувачень, оформлений як галерея успіхів.
Вироки без вітрини
Інший бік такого розподілу уваги відкривається там, де відображаються не версії, а остаточні результати роботи антикорупційної системи. У презентації зазначено, що протягом I півріччя 2026 року набрали законної сили 55 обвинувальних вироків щодо 76 осіб.
Ще один результат залишився лише в таблиці: поряд із 76 засудженими вона містить відомості про чотирьох осіб, щодо яких набрали законної сили виправдувальні вироки.
5% виправданих від тих 80 осіб, щодо яких у звітному періоді набрали законної сили вироки, не спростовує результативності НАБУ і САП. Виправдання – це такий самий завершений судовий результат, передбачений статтею 26 Закону як обов'язкова складова звіту. І його замовчування у презентації також характеризує ставлення авторів до критерію об'єктивності подання інформації аудиторії.
Картина остаточних результатів лише частково відтворює образ, створений "справами-вітринами". Найвищі посадовці в ній присутні, але становлять меншість. Зокрема на 2 топ-чиновників і 8 депутатів усіх рівнів, а також 4 представників судової системи та 6 правоохоронців припадає 47 осіб, які прирівняні до уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Найбільшу ж конкретно визначену групу становлять посадові особи юридичних осіб публічного права – 22 із 76 осіб, або майже 29%. Ще 13 засуджених є особами, які виконували організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції в юридичних особах приватного права.
Кримінальні провадження, які пройшли судову перевірку, формують менш резонансну і значно неодноріднішу картину результатів. Саме тому вироки, що набрали законної сили, зводяться до сухої статистики без представлення конкретних прикладів, а виправдувальні результати взагалі залишаються за межами презентації.
Натомість найбільший публічний ефект створюється в момент "викриття", коли результат справи ще невідомий.
Знаменник результативності
Схожий підхід у доборі звітної інформації простежується і в економічних показниках: у презентацію винесено абсолютні суми, тоді як необхідні для їх оцінки співвідношення та процесуальні уточнення залишилися в таблиці.
Так, 12,3 млрд грн відшкодованих збитків за весь час подано як самодостатній результат. Однак із таблиці випливає, що загальний розмір установлених збитків становить 70,047 млрд грн. Отже, відшкодовано лише 17,56% цієї суми, тоді як невідшкодована різниця сягає 57,7 млрд грн.
Це співвідношення не є показником ефективності, оскільки до розрахунку потрапляють провадження на різних стадіях, а збитки, встановлені органом досудового розслідування, не в усіх випадках підтверджені вироком суду. Представленої НАБУ абсолютної суми недостатньо для об'єктивної оцінки результату.
Подібним чином сформовано і головний показник I півріччя – 2,06 млрд грн "економічного ефекту". До нього включено:
• 864,617 млн грн відшкодувань у провадженнях, частина яких ще розслідується або розглядається судом;
• 139,089 млн грн застав, коштів і майна, переданих на потреби оборони;
• 726 млн грн витрат, яких вдалося уникнути під час закупівлі безпілотників;
• понад 321 млн грн конфіскованих коштів та майна;
• 4,2 млн грн цивільної конфіскації;
• 736,1 тис. грн штрафів.
Кожна із цих сум може мати економічну цінність для держави, проте їхня правова та економічна природа неоднакова.
Так, запобігання витратам не є надходженням до бюджету. Передання застави або арештованих активів не тотожне конфіскації, а відшкодування у незавершеному провадженні не доводить винуватості особи.
Водночас цивільна конфіскація, штрафи та конфісковані за судовими рішеннями кошти й майно, на відміну від арештованих активів, є остаточними майновими стягненнями. Разом вони становлять близько 326 млн грн – приблизно 16% заявленого "економічного ефекту". Проте і цей масив не можна вважати результатом доведеної кримінальної вини: цивільна конфіскація не потребує обвинувального вироку, а загальний показник конфіскації охоплює також спеціальну конфіскацію.
Окремо таблиця повідомляє про арешт у провадженнях, у яких протягом півріччя складено обвинувальні акти, 2 008 земельних ділянок, 86 транспортних засобів та активів із визначеною вартістю щонайменше 2,316 млрд грн. Водночас у ній зазначено 229,061 млн грн конфіскованих гривневих коштів, а також окремо перелічено конфісковану валюту та інше майно без зазначення його вартості. Вони стосуються різних сукупностей справ, а частина активів узагалі не має оцінки.
За наведеними НАБУ сумами насправді немає спільного знаменника. А без нього "економічний ефект" залишається комунікаційним показником. Розрахувати на підставі цих цифр відсоток успішності неможливо.
Витрати, кадри та внутрішній контроль – поза фокусом
Після заявлених 2,06 млрд грн "економічного ефекту" закономірно постає питання: скільки коштувала робота самої інституції? У 112-сторінковій презентації місця для відповіді на нього не знайшлося. Вона міститься лише в таблиці: на 2026 рік НАБУ передбачено 2,602 млрд грн кошторисних призначень, а протягом I півріччя касові видатки за загальним фондом становили 893,785 млн грн.
Формально заявлений ефект начебто значно перевищує піврічні видатки. Однак називати це співвідношення окупністю було б некоректно. Адже ефект є спільним результатом НАБУ і САП та об'єднує фактичні надходження, передання активів, відшкодування і запобігання майбутнім витратам. Зіставлення показує масштаб сум, але не "прибутковість" органу.
Показовою є і структура витрат. На оплату праці було спрямовано 675,386 млн грн, або 75,6% усіх касових видатків. Разом із 105,889 млн грн нарахувань витрати на персонал становили 781,275 млн грн – 87,4% загальної суми. На товари та послуги витрачено 70,824 млн грн, на соціальне забезпечення – 22,428 млн грн, на капітальні видатки – 18,814 млн грн.
Станом на 30 червня у НАБУ обліковувалося 817 працівників за штатної чисельності 1 000 осіб. Вакантними залишалися 185 посад, для 13 посад тривав процес призначення, включно з тимчасово вакантними. Якщо умовно поділити піврічні видатки на оплату праці разом із нарахуваннями на наявну наприкінці періоду чисельність, отримаємо вартість утримання одного працівника близько 159,4 тис. грн на місяць. Оскільки таблиця не містить середньооблікової чисельності за кожен місяць і не розкриває структури персональних виплат, це не можна вважати середньою заробітною платою. Водночас розрахунок дає уявлення про бюджетний масштаб.
Поза основною презентацією залишили також діяльність підрозділу внутрішнього контролю НАБУ за дотриманням законності всередині відомства. Згідно з даними таблиці, за півріччя надійшло 301 звернення та скарга на дії працівників НАБУ. За результатами їх розгляду розпочато п'ять службових розслідувань, тоді як загалом протягом звітного періоду було проведено 15 таких розслідувань. До відповідальності притягнуто лише трьох працівників: одному оголошено попередження про неповну службову відповідність, двом – сувору догану. Також проведено дві перевірки на доброчесність та один моніторинг способу життя, який порушень не виявив.
Також Управління внутрішнього контролю розпочало одну оперативно-розшукову справу, а його детективи здійснювали досудове розслідування у 20 кримінальних провадженнях. Одне з них направлено за підслідністю, 19 залишалися у провадженні. При цьому жодного не було закрито або об'єднано з іншим. Фабули цих проваджень, кількість і статус їхніх фігурантів, а також те, чи стосуються вони працівників НАБУ, не розкриваються.
Самі собою наведені цифри не дають змоги оцінити якість внутрішнього контролю. У звіті не пояснюється, як вирішено решту звернень, за якими критеріями розпочинаються службові розслідування та призначаються перевірки на доброчесність. Не наведено й даних, які дозволяли б оцінити рух 19 незавершених кримінальних проваджень. Під час брифінгу ці показники також не обговорювалися.
Штрих до внутрішнього портрета НАБУ додають відомості про навчання працівників. Таблиця містить інформацію про 46 заходів і 679 випадків участі працівників. Безумовним лідером стала тема методів OSINT (пошук, перевірка та аналіз інформації з відкритих джерел) – її опанували 290 працівників. Ще 80 вивчали розслідування корупції у проєктах відновлення та інфраструктури. Тренінг із жіночого лідерства відвідала 41 особа, зі стандартів досудового розслідування – 28, із профілактики професійного вигорання – 18, а з фактчекінгута поглибленої роботи зі штучним інтелектом – по одній.
Звіт не відображає тривалість і вартість програм, їхню цільову аудиторію та критерії відбору. Навчальна статистика додає до образу промовисту деталь: жіноче лідерство в Бюро виявилося масовішим за стандарти досудового розслідування, тоді як фактчекінг залишився майже індивідуальним заняттям.
Зрештою, таблиця дає змогу оцінювати саме НАБУ. Презентація, зосереджена на зовнішніх "викриттях", такої можливості аудиторії не запропонувала.
Межа між презентацією і звітом
Чи дають наведені дані підстави стверджувати, що НАБУ і САП працюють неефективно? На мою думку, ні. Вони показують інше: за використаним форматом публічного звітування об'єктивно оцінити цю ефективність неможливо. У презентації підозра набуває ознак установленого злочину, передання справи до суду – завершеного результату, а юридично неоднорідні суми – єдиного "економічного ефекту".
Передбачена законом інформація була формально оприлюднена. Яке ж місце вона посіла у публічній комунікації? Незавершені розслідування отримали десятки ілюстрованих розворотів, тоді як виправдувальні вироки, витрати, кадрова ситуація та внутрішній контроль залишилися у технічному додатку.
Для органу, який вимагає прозорості від інших, критерії власної підзвітності мали б бути не менш суворими. А це – готовність однаково виразно показувати підозри й остаточні рішення, стягнення й арешти, досягнення й виправдання, економічний результат і його вартість.
Головним недоліком обраного формату звітування є вибірковий розподіл уваги. Саме тут проходить межа між презентацією успіху та повноцінним публічним звітом: презентація формує готовий образ роботи органу, а звіт надає суспільству дані для його самостійної оцінки.