Звітність Антимонопольного комітету демонструє активну роботу: справи розглядаються, порушення фіксуються, штрафи накладаються. Однак Рахункова палата виявила глибокий розрив між ухваленням рішень та їх виконанням. Причини цього розриву змушують переглянути межі відповідальності регулятора.
Кримінальне законодавство враховує мету, мотив і спосіб учинення правопорушення, розмір завданої шкоди, кількість співучасників та інші характеристики протиправної поведінки. Водночас мова, якою формується, виражається та реалізується кримінально протиправний умисел, самостійного правового значення не має. Такий підхід видається непослідовним на тлі сформованої практики мовного контролю.
В Україні система публічних закупівель стала формальною оболонкою: держава не бачить повного обсягу витрат, а переважна більшість процедур, які називають конкурентними, не є такими по суті. При цьому офіційна статистика радше маскує наявні проблеми, ніж дає основу для їх усунення, що є прямим викликом євроінтеграції.
Наприкінці 2026 року міжнародну правничу спільноту очікує подія, значення якої важко переоцінити. Вперше за багато років орган, який є єдиним механізмом правового захисту особи від зловживань каналами Інтерполу, оновлюватиметься одночасно й у повному складі.
Не буває вічних союзників і постійних ворогів, є лише власні інтереси. Цей принцип англійської дипломатії виявився дуже близьким президенту Білорусі.
Сьогодні Мінськ займає досить прагматичну позицію в стосунках із сусідами і витягує максимальну користь як у політичному аспекті, надаючи комфортний майданчик для переговорного процесу, так і в економічному, вміло використовуючи взаємне запровадження санкцій усіма сусідами.
Як Білорусь позбувається санкцій, і які преференції в результаті отримала і ще отримає, спеціально для Forbes розповідає Володимир Богатир, заслужений юрист України, к.ю.н., керуючий партнер адвокатського об'єднання «Богатир і партнери».
Практика зняття і зміни санкцій досить поширена в політиці ЄС і США, і Білорусь − не виняток. Одним з останніх і найбільш знакових прикладів став Іран.
Очевидно, що ні в Тегерані, ні в Мінську не відбулося різкої зміни політичного режиму, цінностей чи форми правління. Однак обидві столиці зуміли витягти дивіденди з міжнародного тиску на Росію, в чиїй політичній орбіті вони перебувають.
Оскільки заходи обмежувального характеру до Білорусі з боку Європейського Союзу поступово вводилися протягом досить тривалого періоду часу, їх зняття − це в першу чергу політичний сигнал про готовність ЄС до взаємодії, хоч воно й не матиме визначального економічного характеру. Тому навряд чи можна очікувати радикальних змін у самій Білорусі в зв'язку з їх скасуванням.
Практика надання привілеїв при веденні бізнесу кумам, друзям, товаришам по службі є типовою як для пострадянського, так і для африканського, азіатського і американського регіонів. Про це свідчать останні дослідження Transparency International, згідно з якими Україна посіла «почесне» 130-те місце поряд із Камеруном, Іраном, Непалом, Нікарагуа і Парагваєм
Але політична еліта країни давно адаптувалася до наявних обмежень, тому зняття санкцій дасть їм суто декоративний ефект. У цьому сенсі Білорусь із її відносно невеликою економікою, «що живе на свої», виявилася стійкішою, ніж російський бізнес, який в останні роки активно інтегрувався в світову економіку і розпещений дешевими зовнішніми запозиченнями.
Слід звернути увагу на те, що зняття санкцій з таких нешкідливих активів, як пивоварна компанія «Раковський бровар» і футбольний клуб «Динамо», відбулося в судовому порядку. Рада Європи не зуміла надати доказів того, що впливовий білоруський підприємець (Юрій Чиж, власник ФК «Динамо-Мінськ» і ДК «Трайпл», яка займається імпортом та переробкою нафти − Forbes) фінансово підтримував владу в обмін на сприяння бізнесу.
Бізнесмен був членом президентського спортивного клубу, займав пост голови наглядової ради футбольного клубу «Динамо-Мінськ» і голови Білоруської федерації боротьби. Але всього цього виявилося недостатньо для суду ЄС. Остання судова практика за подібними позовами про зняття санкцій вказує на те, що Рада Європи, як і її політичні партнери, багато в чому керується оціночними категоріями поза межами правових норм, а органи прокуратури і зовнішньополітичні відомства країн, які клопочуть про введення санкцій щодо колишніх керівників та інших співгромадян, не можуть забезпечити належну доказову базу.
Санкціоновані особи мають право оскаржити рішення ради ЄС в Європейському суді загальної юрисдикції протягом 2 місяців і 10 днів із введення таких санкцій, надавши всі докази. Сама заява має бути підготовлена і передана безпосередньо до ради ЄС.
Як правило, основними аргументами з боку наших клієнтів були:
- порушення презумпції невинності, права на справедливе правосуддя і права на захист;
- перевищення радою EC своїх повноважень;
- посягання на право власності;
- посягання на право особистої недоторканності й повагу до приватного і сімейного життя, порушення принципу недопущення дискримінації.
Рада Європи, як і її політичні партнери, багато в чому керується оціночними категоріями поза межами правових норм, а органи прокуратури і зовнішньополітичні відомства країн, які клопочуть про введення санкцій щодо колишніх керівників та інших співгромадян, не можуть забезпечити належну доказову базу
Важливо зазначити, що основна маса успішних справ у європейських судах щодо оскарження санкцій велася англійською мовою. Ведення процесу національною мовою, як правило, затягує оскарження.
Слід очікувати і можливого оскарження санкцій, введених Україною. З огляду на часто сумнівну якість доказової бази, наданої правоохоронними органами, про яку вже згадувалося вище, за благополучний результат цих справ у суді ЄС на користь держави Україна, на жаль, поручитися не можна.