Не буває вічних союзників і постійних ворогів, є лише власні інтереси. Цей принцип англійської дипломатії виявився дуже близьким президенту Білорусі.

Сьогодні Мінськ займає досить прагматичну позицію в стосунках із сусідами і витягує максимальну користь як у політичному аспекті, надаючи комфортний майданчик для переговорного процесу, так і в економічному, вміло використовуючи взаємне запровадження санкцій усіма сусідами.

Як Білорусь позбувається санкцій, і які преференції в результаті отримала і ще отримає, спеціально для Forbes розповідає Володимир Богатир, заслужений юрист України, к.ю.н., керуючий партнер адвокатського об'єднання «Богатир і партнери».

Практика зняття і зміни санкцій досить поширена в політиці ЄС і США, і Білорусь − не виняток. Одним з останніх і найбільш знакових прикладів став Іран.

Очевидно, що ні в Тегерані, ні в Мінську не відбулося різкої зміни політичного режиму, цінностей чи форми правління. Однак обидві столиці зуміли витягти дивіденди з міжнародного тиску на Росію, в чиїй політичній орбіті вони перебувають.

Оскільки заходи обмежувального характеру до Білорусі з боку Європейського Союзу поступово вводилися протягом досить тривалого періоду часу, їх зняття − це в першу чергу політичний сигнал про готовність ЄС до взаємодії, хоч воно й не матиме визначального економічного характеру. Тому навряд чи можна очікувати радикальних змін у самій Білорусі в зв'язку з їх скасуванням.

Практика надання привілеїв при веденні бізнесу кумам, друзям, товаришам по службі є типовою як для пострадянського, так і для африканського, азіатського і американського регіонів. Про це свідчать останні дослідження Transparency International, згідно з якими Україна посіла «почесне» 130-те місце поряд із Камеруном, Іраном, Непалом, Нікарагуа і Парагваєм

Але політична еліта країни давно адаптувалася до наявних обмежень, тому зняття санкцій дасть їм суто декоративний ефект. У цьому сенсі Білорусь із її відносно невеликою економікою, «що живе на свої», виявилася стійкішою, ніж російський бізнес, який в останні роки активно інтегрувався в світову економіку і розпещений дешевими зовнішніми запозиченнями.

Слід звернути увагу на те, що зняття санкцій з таких нешкідливих активів, як пивоварна компанія «Раковський бровар» і футбольний клуб «Динамо», відбулося в судовому порядку. Рада Європи не зуміла надати доказів того, що впливовий білоруський підприємець (Юрій Чиж, власник ФК «Динамо-Мінськ» і ДК «Трайпл», яка займається імпортом та переробкою нафти − Forbes) фінансово підтримував владу в обмін на сприяння бізнесу.

Бізнесмен був членом президентського спортивного клубу, займав пост голови наглядової ради футбольного клубу «Динамо-Мінськ» і голови Білоруської федерації боротьби. Але всього цього виявилося недостатньо для суду ЄС. Остання судова практика за подібними позовами про зняття санкцій вказує на те, що Рада Європи, як і її політичні партнери, багато в чому керується оціночними категоріями поза межами правових норм, а органи прокуратури і зовнішньополітичні відомства країн, які клопочуть про введення санкцій щодо колишніх керівників та інших співгромадян, не можуть забезпечити належну доказову базу.

Санкціоновані особи мають право оскаржити рішення ради ЄС в Європейському суді загальної юрисдикції протягом 2 місяців і 10 днів із введення таких санкцій, надавши всі докази. Сама заява має бути підготовлена і передана безпосередньо до ради ЄС.

Як правило, основними аргументами з боку наших клієнтів були:

• порушення презумпції невинності, права на справедливе правосуддя і права на захист;
• перевищення радою EC своїх повноважень;
• посягання на право власності;
• посягання на право особистої недоторканності й повагу до приватного і сімейного життя, порушення принципу недопущення дискримінації.

Рада Європи, як і її політичні партнери, багато в чому керується оціночними категоріями поза межами правових норм, а органи прокуратури і зовнішньополітичні відомства країн, які клопочуть про введення санкцій щодо колишніх керівників та інших співгромадян, не можуть забезпечити належну доказову базу

Важливо зазначити, що основна маса успішних справ у європейських судах щодо оскарження санкцій велася англійською мовою. Ведення процесу національною мовою, як правило, затягує оскарження.

Слід очікувати і можливого оскарження санкцій, введених Україною. З огляду на часто сумнівну якість доказової бази, наданої правоохоронними органами, про яку вже згадувалося вище, за благополучний результат цих справ у суді ЄС на користь держави Україна, на жаль, поручитися не можна.

Читати статтю на Forbes.net.ua