Аби забезпечити прозорість та відкритість суб'єктів владних повноважень в Україні у 2011 році було створено механізм реалізації права кожного на доступ до публічної інформації. Втім схоже, що чиновники досі не розуміють його змісту.
Мільйони українців, тікаючи від жахів війни, сьогодні шукають та вже отримали захист у країнах Європейського Союзу. Цікавими є дані про тих, для кого Україна, попри збройний конфлікт, виявилась більш привабливою, ніж рідна земля. Розповідаємо, хто просив про притулок у нашої держави.
Окремі державні органи, посилаючись на воєнний стан, почали обмежувати доступ до публічної інформації. Ми вирішили розглянути норми закону про доступ до такої інформації та їх практичне втілення крізь призму типових запитів громадян. Для цього направили листи міністерствам та іншими центральним органам виконавчої влади. Зміст відповідей будемо публікувати по мірі їх надходження. У фокусі першого матеріалу – Державна аудиторська служба.
Українським чиновникам, які вигадують найрізноманітніші приводи, аби лише не відповідати на незручні запити про свою діяльність, слід розуміти, що вже завтра їм доведеться виставляти на загал листування зі свого смартфона. І справа не в обмеженні права на приватне життя (хоча це також відбуватися, але є темою для окремого вивчення), а у тенденції до перегляду поняття «публічна інформація». Про що сьогодні активно говорять у Європі.
Окремі електронні петиції, які реєструються на сайтах Президента України та інших органів державної влади, порушуючи у ЗМІ та соціальних мережах високі інформаційні хвилі. Громадяни жваво обговорюють теми петицій, активно запрошують своїх друзів їх підтримати, а також з нетерпінням чекають на відповідь влади, яка також стає предметом бурхливої … Але чи досяг цей інститут цілей, що заявлялися?