Вантажний рухомий склад залізничного транспорту становить критичну інфраструктурну компоненту національної економіки, визначаючи пропускну спроможність логістичних ланцюгів і обсяги торгівельних операцій. Аналіз динаміки змін парку вагонів у 2014-2024 роках вказує на значні диспропорції у його складі. Докладніше – в колонці Володимира Богатира.
Обвинувальний акт у кримінальному процесі не є ані вироком, ані доказом вини, його єдина функція – процесуально окреслити межі обвинувачення. За вимогами ст. 291 КПК України він має містити виклад фактичних обставин, які підтверджуються належними доказами, що є у матеріалах справи. Але у практиці органів досудового розслідування утвердилася тенденція сприймати сам факт складання обвинувального акта як підтвердження доведеності вини. Такий підхід трансформує акт із процесуального документа в інструмент формування громадської думки та створює ризик підміни презумпції невинуватості припущеннями обвинувачення.
Трансформація українського партійного поля демонструє не стільки еволюцію політичної конкуренції, скільки еволюцію самої функцій держави, від пасивного реєстратора, що лише легітимізував партії, до активної регулятора політичного простору.
Правозастосовна практика демонструє загрозливу тенденцію до ретроспективної криміналізації господарських відносин, які протягом тривалого часу вважалися легітимними та здійснювалися у повній відповідності до регуляторних норм. В рамках цієї тенденції, правомірна діяльність суб’єктів господарювання перекваліфіковується на «створення видимості законності», де суб’єктивна інтерпретація слідства підміняє собою об’єктивні критерії складу злочину.
Як «посилення захисту» може зруйнувати конституційні гарантії
Переважна більшість реформаторських декларацій у кримінально-правовій сфері відкривається посиланням на презумпцію невинуватості та принцип змагальності. Водночас дані Державної судової адміністрації (ДСА) засвідчують, що максима in dubio pro reo в Україні переважно лишається декларативною, а не повсякденною судовою реальністю. З 2008 по 2024 рр. частка осіб, виправданих судами першої інстанції, коливалася поблизу одного відсотка і лиш інколи підіймалася вище цієї позначки. 
Адвокат Володимир Богатир у колонці «Української правди» критикує подекуди декларативне дотримання принципів «презумпції невинуватості» й змагальності в кримінальних процесах, констатуючи глибинну кризу вітчизняної судової системи.На продовження циклу статей, присвячених практичним аспектам реалізації Закону «Про доступ до публічної інформації», розглянемо орієнтовний перелік видів інформації, що можна запитувати у держорганів, а також найбільш поширені теми та документи, якими люди цікавилися в Міністерства закордонних справ.
Що можна запитувати
За загальним правилом у суб’єктів владних повноважень можна цікавитися будь-якими відомостями, що були отримані чи створені в процесі виконання ними своїх обов’язків або що перебувають у їх володінні. Винятки становить інформація з обмеженим доступом.
Саме факт створення інформації або володіння нею характеризує державний орган як розпорядника. Тож очевидно, що предмет запиту на публічну інформацію обмежений сферою діяльності (компетенцією) того чи іншого органу.
Обов’язки розпорядників інформації, зокрема в частині оприлюднення тієї або іншої інформації, закріплено в статтях 14, 15 Закону “Про доступ до публічної інформації”.
Також процедуру внормовано Положенням про систему обліку публічної інформації (постанова Кабміну від 21.11.2011 № 1277) та Положенням про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних (постанова Кабміну від 21.10.2015 № 835).
З урахуванням цих актів, щоб громадяни не докучали питаннями не за темою, кожен орган розробив свій примірний перелік видів публічної інформації, розпорядником якої він є, а також перелік наборів для оприлюднення. І, як правило, переліки можна знайти у відкритому доступі на сайті.
Втрачена історія
На наш запит про організацію роботи чиновники Міністерства закордонних справ України розповіли, що відповідний розділ із переліками є й у них.
Крім іншого, з видами інформації, розпорядником якої є МЗС, можна ознайомитися в наказі від 23.07.2020 № 276. Це інформація про діяльність міністерства, роботу його колегії, комісій, комітетів та установ, утворених при відомстві, про нормативно-правову та антикорупційну роботу, про консульські дії та роботу відповідної служби, про міжнародні договори, участь у міжнародних організаціях та двосторонню співпрацю, а також інформація про іноземний дипкорпус, акредитований в Україні.
Також з’ясувалося, що у 2020 році в міністерстві відбулася реформа документообігу. А саме – було запроваджено нову систему, «структура якої відповідає визначенню системи обліку публічної інформації». Тож попередня система, призначена для реєстрації та обліку документів в МЗС, чомусь не зберіглась. Точніше, «станом на сьогодні з технічних причин не функціонує».
Палітра інтересів
І на запит про найбільш поширені теми та документи у міністерстві дали інформацію лише за останні два з половиною роки.
У частині політичних питань громадяни України переймалися агресію РФ, що триває, деокупацією Криму, Донбасу, звільненням та захистом прав незаконно утримуваних Росією громадян України, а також стратегічним курсом на членство в НАТО.
Консульська тематика охоплювалася даними про набуття та припинення громадянства України, облік громадян за кордоном, про закордонні виборчі дільниці та голосування.
Щодо країн Західної Європи стабільний інтерес полягав у невиконанні підписантами взятих зобов’язань за Будапештським меморандумом від 1994 р. А щодо Східної Європи – дипломатичні та політичні відносини з Республікою Білорусь, підтримка громадянського суспільства та запровадження санкцій проти білоруського режиму.
У питаннях СНД та відносин із Росією українці цікавилися Угодою про створення СНД, укладенням угод із питань перебування Чорноморського флоту РФ на території України, торговельною угодою між урядами України та РФ, а також документами про визнання Україною Росії державою-терористом або спонсором тероризму.
Закордонне українство цікавило надання інформації стосовно визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом українського народу. В останній рік громадяни переймалися також отриманням статусу закордонного українця.
Повністю з темами запитів до МЗС у розрізі років та напрямів можна ознайомитися в таблиці.
https://pravo.ua/