Краще тисяча ворогів за стінами, аніж один всередині.

Зазивання "варягів" до управління державою, яке відбувається останнім часом – явище не нове. Воно було описане в першому дослідженні з історії державотворення
– Повісті врем'яних літ.

"В лѣто 6370… Земля наша велика и обилна, а наряда въ ней нѣтъ. Да поидете княжить и володѣть нами".

Тим не менш, за 1193 роки, що минули, ми циклічно повторюємо шлях наших пращурів, які зазивали іноземців для наведення порядку.

Хто ці іноземці, які останні роки обіймають відповідальні посади в нашій країні, яка їхня історія, звідки вони приїхали і чому. Як показує практика, більшість з них в результаті так і не відмовилась від свого попереднього громадянства, що зрештою стає відомим після залишення посади, коли вони покидають Україну, яку "старанно" реформували і не бажають тут жити без посад.

Провівши дослідження щодо можливості призначення іноземців на керівні посади в державі, які пов'язані з доступом до державної таємниці, можна з впевненістю сказати, що про дотримання національного інтересу в цій сфері останнім часом не йшлося.

Географія сучасних "варягів" була і є абсолютно різною. Це вихідці, а подекуди і вигнанці, з Грузії, Польщі, Литви, США, Росії, які нашвидкуруч і не завжди на законних підставах отримали громадянство України та не відмовились або ж вчасно не відмовились від громадянства інших країн.

Залученням іноземців прикривали і прикривають розкрадання в державних монополіях, недолугі управлінські рішення в міністерствах та державних адміністраціях, якими керували іноземці, що ледве говорили російською (!) мовою. Окремої уваги заслуговують іноземці, "десантовані" до правоохоронних органів.

На жаль, Служба безпеки України не має політичної волі та бажання досліджувати наведені факти і виконувати прямі функції по захисту державної безпеки, перебуваючи в безперервному стані реформування і самознищення та отримавши в спадок традиції переслідування бізнесу та опонентів влади.

Я звернувся до Кабінету міністрів України, Державної міграційної служби та інших розпорядників інформації з відповідними запитами.

Мета цих запитів – встановити, яка кількість іноземних громадян працювала в уряді на посадах керівників та заступників керівників центральних органів виконавчої влади.

А також у мене була ціль з'ясувати, чи здійснюється контроль за зобов'язаннями припинити іноземне громадянство інших держав особами з числа керівників та заступників керівників центральних органів виконавчої влади. А також встановити, хто з вказаних осіб не виконав такі зобов'язання.

Цікавили також особи, які перебували на посадах керівників держпідприємств.

Отже, розраховували отримати інформацію чи мали доступ до державної таємниці іноземні громадяни, які обіймали посади керівників та заступників керівників центральних органів виконавчої влади та керівників державних підприємств.

Секретаріат Кабінету міністрів України в природній бюрократичній манері розписав доручення підготувати відповідь всім "зацікавленим" міністерствам та відомствам та уникнув прямої відповіді в лютому 2019-го року, за часів попередньої влади.

Цікавою виявилась лише відписка СБУ, в якій начальник Департаменту охорони державної таємниці та ліцензування СБУ 26 лютого 2019 року повідомив наступне:

"Департаментом, у межах компетенції, опрацьовано надісланий з Кабінету Міністрів України Ваш запит в частині надання інформації стосовно наявності доступу до державної таємниці у іноземних громадян, які займали посади керівників та заступників керівників центральних органів виконавчої влади та керівників державних підприємств з 2014 року і по теперішній час.

Відповідно до ч. 7 ст. 27 Закону України "Про державну таємницю" та п. 6 Положення про порядок підготовки документів щодо надання доступу до державної таємниці іноземцям та особам без громадянства (затверджене Указом Президента України від 17.06.2006 № 621/2006), зазначеній у запиті категорії осіб відповідні дозволи на доступ до державної таємниці Службою безпеки України не надавались".

У листопаді цього року Департамент охорони держтаємниці та ліцензування СБУ повідомив, що наявність громадянства іншої держави не є підставою для відмови у наданні допуску до державної таємниці. Цим Департамент суті заперечив принцип єдиного громадянства, закріплений у статті 4 Конституції України.

Схоже, що відповідь на запитання, чому так сталось, дадуть лише з часом історики. Але вже ми маємо деградацію системи держаного управління та зумисне знищення системи національної безпеки. Підтвердженням цьому є нещодавнє повідомлення про затримання Державним бюро розслідувань працівників Служби безпеки України, відповідальних за доступ до держтаємниці.

З відповідей інших державних органів стало зрозуміло, що це питання не перебуває на будь-якому контролі, не підлягало перевірці, та нікому немає до цього діла.

Серед "нових українців" перший заступник директора Національного антикорупційного бюро Гізо Углава, ексзаступник генпрокурора, колишня міністр охорони здоров'я Уляна Супрун, чинні та колишні керівники Укроборонпрому, Укрзалізниці, Укравтодору, державних адміністрацій, мери міст та інші відповідальні керівники держорганів і підприємств.

Практика попередньої влади по залученню іноземців на держслужбу не дала жодних позитивних результатів, навіть не акцентуючи уваги на їхніх професійних здібностях та знанні державної мови.

Відвертим абсурдом, на мій погляд, є чергове включення міжнародних експертів до складу Комісії з питань доброчесності та етики фахівців з Гватемали та інших країн. Нагадаю, ці експерти матимуть повноваження оцінювати членів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та суддів Верховного Суду на відповідність критеріям доброчесності та професійної етики.

Ще більше занепокоєння викликає пропозиція міністра юстиції Дениса Малюськи щодо залучення іноземців до третейських та арбітражних судів.

Якщо це є нормальною практикою для розгляду міжнародних спорів, то для вирішення спорів між вітчизняними суб'єктами господарювання це неприпустимо як з точки зору знання та розуміння українського законодавства, мови, так і з точки зору розуміння суті спору.

Нещодавно відбулося чергове призначення іноземця з Грузії головою шостої кадрової комісії в Генеральній прокуратурі України. Як іноземці можуть визначати кадрову політику?

Подібна практика вже існувала, і наразі невідомо, за чий рахунок і в чиїх інтересах діяв попередній склад Громадської ради міжнародних експертів, сформованої Вищою кваліфкомісією суддів України, оскільки жодних декларацій іноземці в Україні не подавали.

Раніше ми зафіксували ознаки порушення законодавства про державну таємницю колишньою Головою Національного Банку України, проте жодних дій щодо неї працівники СБУ не вчиняють. Проте самі правоохоронці стали об'єктами розслідування ДБР.

Діяльність іноземних реформаторів, які бажають щастя всім і одразу, не дала жодних позитивних результатів. На мій погляд, не вирішить поставлену проблему і запровадження подвійного громадянства, яке має впорядкувати реально існуючий стан наших співгромадян, які масово їдуть за кордон останні роки. При цьому доступ до державної таємниці має надаватись лише громадянам України.

Невже Україна не має кваліфікованих громадян, здатних до втілення державної політики змін на краще?

Володимир Богатир, спеціально для УП

https://www.pravda.com.ua/columns/2019/12/23/7235641/