Нещодавно НАБУ і САП представили результати діяльності за півріччя як історію успіху: резонансні викриття, десятки справ і мільярди гривень "економічного ефекту". Та чи дає обраний формат змогу оцінити їхню реальну роботу? Спробуємо розібратися.
В Україні система публічних закупівель стала формальною оболонкою: держава не бачить повного обсягу витрат, а переважна більшість процедур, які називають конкурентними, не є такими по суті. При цьому офіційна статистика радше маскує наявні проблеми, ніж дає основу для їх усунення, що є прямим викликом євроінтеграції.
Наприкінці 2026 року міжнародну правничу спільноту очікує подія, значення якої важко переоцінити. Вперше за багато років орган, який є єдиним механізмом правового захисту особи від зловживань каналами Інтерполу, оновлюватиметься одночасно й у повному складі.
Ліквідація банку не означає, що всі його борги погашаються виключно за встановленою законом черговістю. Деякі витрати, без яких неможливі управління активами, їх збереження чи реалізація, можуть оплачуватися поза нею. Але де проходить межа між звичайною кредиторською вимогою і витратою, необхідною для ліквідації, та чим контрагент має довести право на пріоритетну оплату? 
Судова система залишається недофінансованою, працює з відчутним кадровим дефіцитом і має невирішені соціальні питання. Водночас надходження від судового збору перевищилиплан, а серед майбутніх пріоритетів з’являються рішення з використанням штучного інтелектуНа продовження циклу статей, присвячених практичним аспектам реалізації Закону «Про доступ до публічної інформації», розглянемо орієнтовний перелік видів інформації, що можна запитувати у держорганів, а також найбільш поширені теми та документи, якими люди цікавилися в Міністерства закордонних справ.
Що можна запитувати
За загальним правилом у суб’єктів владних повноважень можна цікавитися будь-якими відомостями, що були отримані чи створені в процесі виконання ними своїх обов’язків або що перебувають у їх володінні. Винятки становить інформація з обмеженим доступом.
Саме факт створення інформації або володіння нею характеризує державний орган як розпорядника. Тож очевидно, що предмет запиту на публічну інформацію обмежений сферою діяльності (компетенцією) того чи іншого органу.
Обов’язки розпорядників інформації, зокрема в частині оприлюднення тієї або іншої інформації, закріплено в статтях 14, 15 Закону “Про доступ до публічної інформації”.
Також процедуру внормовано Положенням про систему обліку публічної інформації (постанова Кабміну від 21.11.2011 № 1277) та Положенням про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних (постанова Кабміну від 21.10.2015 № 835).
З урахуванням цих актів, щоб громадяни не докучали питаннями не за темою, кожен орган розробив свій примірний перелік видів публічної інформації, розпорядником якої він є, а також перелік наборів для оприлюднення. І, як правило, переліки можна знайти у відкритому доступі на сайті.
Втрачена історія
На наш запит про організацію роботи чиновники Міністерства закордонних справ України розповіли, що відповідний розділ із переліками є й у них.
Крім іншого, з видами інформації, розпорядником якої є МЗС, можна ознайомитися в наказі від 23.07.2020 № 276. Це інформація про діяльність міністерства, роботу його колегії, комісій, комітетів та установ, утворених при відомстві, про нормативно-правову та антикорупційну роботу, про консульські дії та роботу відповідної служби, про міжнародні договори, участь у міжнародних організаціях та двосторонню співпрацю, а також інформація про іноземний дипкорпус, акредитований в Україні.
Також з’ясувалося, що у 2020 році в міністерстві відбулася реформа документообігу. А саме – було запроваджено нову систему, «структура якої відповідає визначенню системи обліку публічної інформації». Тож попередня система, призначена для реєстрації та обліку документів в МЗС, чомусь не зберіглась. Точніше, «станом на сьогодні з технічних причин не функціонує».
Палітра інтересів
І на запит про найбільш поширені теми та документи у міністерстві дали інформацію лише за останні два з половиною роки.
У частині політичних питань громадяни України переймалися агресію РФ, що триває, деокупацією Криму, Донбасу, звільненням та захистом прав незаконно утримуваних Росією громадян України, а також стратегічним курсом на членство в НАТО.
Консульська тематика охоплювалася даними про набуття та припинення громадянства України, облік громадян за кордоном, про закордонні виборчі дільниці та голосування.
Щодо країн Західної Європи стабільний інтерес полягав у невиконанні підписантами взятих зобов’язань за Будапештським меморандумом від 1994 р. А щодо Східної Європи – дипломатичні та політичні відносини з Республікою Білорусь, підтримка громадянського суспільства та запровадження санкцій проти білоруського режиму.
У питаннях СНД та відносин із Росією українці цікавилися Угодою про створення СНД, укладенням угод із питань перебування Чорноморського флоту РФ на території України, торговельною угодою між урядами України та РФ, а також документами про визнання Україною Росії державою-терористом або спонсором тероризму.
Закордонне українство цікавило надання інформації стосовно визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом українського народу. В останній рік громадяни переймалися також отриманням статусу закордонного українця.
Повністю з темами запитів до МЗС у розрізі років та напрямів можна ознайомитися в таблиці.
https://pravo.ua/