Нещодавно НАБУ і САП представили результати діяльності за півріччя як історію успіху: резонансні викриття, десятки справ і мільярди гривень "економічного ефекту". Та чи дає обраний формат змогу оцінити їхню реальну роботу? Спробуємо розібратися.
В Україні система публічних закупівель стала формальною оболонкою: держава не бачить повного обсягу витрат, а переважна більшість процедур, які називають конкурентними, не є такими по суті. При цьому офіційна статистика радше маскує наявні проблеми, ніж дає основу для їх усунення, що є прямим викликом євроінтеграції.
Наприкінці 2026 року міжнародну правничу спільноту очікує подія, значення якої важко переоцінити. Вперше за багато років орган, який є єдиним механізмом правового захисту особи від зловживань каналами Інтерполу, оновлюватиметься одночасно й у повному складі.
Ліквідація банку не означає, що всі його борги погашаються виключно за встановленою законом черговістю. Деякі витрати, без яких неможливі управління активами, їх збереження чи реалізація, можуть оплачуватися поза нею. Але де проходить межа між звичайною кредиторською вимогою і витратою, необхідною для ліквідації, та чим контрагент має довести право на пріоритетну оплату? 
Судова система залишається недофінансованою, працює з відчутним кадровим дефіцитом і має невирішені соціальні питання. Водночас надходження від судового збору перевищилиплан, а серед майбутніх пріоритетів з’являються рішення з використанням штучного інтелектуПересічні українці та правоохоронці сприймають повідомлення особі про підозру як розкриття злочину, а застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою — як покарання. Тож потрапляння когось до списків Інтерполу також примушує всіх забути про презумпцію невинуватості. Але насправді усе не так сумно.
Лише обмін інформацією
Передовсім слід розуміти, що міжнародна організація кримінальної поліції не є самостійним утворенням із власними повноваженнями, штатом оперативників та арсеналом зброї. Інтерпол не може навіть утручатися у процесуальні відносини всередині країн. Його роль — обмін інформацією між національними бюро країн які діють кожне відповідно до своїх національних законів.
В Україні також є Національне центральне бюро Інтерполу, функції якого виконує Нацполіція. На останню, як на робочий апарат, покладено завдання з координації наших правоохоронних органів, а також взаємодію з Генеральним секретаріатом Інтерполу та відповідними органами держав-членів. Зокрема, йдеться про надсилання партнерам запитів про злочинців і розшукуваних осіб, а також приймання і контроль реалізації аналогічних запитів з-за кордону.
Головним напрямом взаємодії правоохоронних органів по лінії Інтерполу є встановлення місця перебування розшукуваних осіб.
Коли злочинці або підозрювані намагаються уникнути правосуддя, сховавшись за кордоном, вони можуть потрапити у міжнародний розшук через так зване червоне оповіщення.
По суті, це є запитом до правоохоронних органів по всьому світу з проханням знайти і тимчасово заарештувати особу в очікуванні екстрадиції чи передання. Як правило, запит ґрунтується на судовому рішенні країни.
Червоне оповіщення є не ордером на арешт особи, а лише одночасним попередженням поліції всіх країн – членів Інтерполу про розшук осіб.
До речі, саме у цьому полягає відповідь на запитання, яке турбувало багатьох українців, чому Інтерпол досі не виставив червону картку на президента рф путіна. Таке оповіщення ніколи не було б виконане, а єдиним наслідком цього стало би припинення роботи національного бюро в росії.
Інтерпол не розшукує осіб, він не може змусити правоохоронні органи будь-якої країни заарештувати особу. Кожна країна сама вирішує, яке правове значення вона надає червоним оповіщенням і повноваженням своїх правоохоронців щодо його виконання.
Кого шукають
Як уже зазначалося, червоні оповіщення видаються стосовно осіб, які переховуються від правосуддя або відбувають покарання за вчинення кримінальних злочинів.
Тож воно містить два основні типи інформації:
- що ідентифікує розшукувану особу (ім’я, дата народження, громадянство, колір волосся та очей, фотографії та відбитки пальців);
- про злочин, у зв’язку з яким розшукується особа.
Водночас слід мати на увазі, що йдеться не про будь-які злочини. Інтерпол не може виставити картку на особу, що вчинила:
- діяння, що через культурні норми в різних країнах не мають однозначної кваліфікації як злочинні. Наприклад, проституція, наклеп, вживання наркотиків тощо;
- правопорушення, пов’язані з приватним життям, такі як багатоженство, подружня зрада, гомосексуальні стосунки (це також можна частково віднести до першого випадку);
- нетяжкі злочини та адміністративні правопорушення, в тому числі у справах приватного обвинувачення (за винятком випадків, коли діяння спрямоване на сприяння вчиненню тяжкого злочину).
Довіряй, але перевіряй
Запит країни-члена на червоне оповіщення не виконується автоматично. Він попередньо розглядається на відповідність статуту і правилам Інтерполу робочою групою, що складається з юристів, співробітників поліції та оперативників із різних країн. Фахівці оцінюють доступну інформацію (що надіслала країна, а також із відкритих джерел).
І крім згаданих вище вимог стосовно злочину, також ураховується необхідність дотримання Загальної декларації прав людини. Так, червона картка не буде виставлена стосовно біженця, що втік з країни через переслідування, або якщо запит має політичний, військовий, релігійний або расовий характер. У формулярі для оповіщення країна сьогодні має вказати, чи не перебуває запитувана особа під одним із режимів міжнародного захисту. Найбільш поширеними видами є тимчасовий захист в країнах ЄС (однією з підстав для українців, між іншим, стала повномасштабна війна) та політичний притулок. Фактично це є реальним механізмом захисту від екстрадиції або повернення до країни походження.
Ба більше, коли після оповіщення до Генерального секретаріату Інтерполу надходить інформація, що стосується особи, робоча група обов’язково перегляне справу на предмет відповідності статуту та правилам.
Наслідком цього іноді стає анулювання оповіщення. Усі країни-члени інформуються про таке рішення і просять видалити будь-яку інформацію з національних баз даних.
Тут варто зауважити, що минулого року Інтерпол вперше опублікував дані за 2017–2021 роки щодо загальної кількості оповіщень, а також запитів, у яких країнам-членам було відмовлено чи які було скасовано.
Так, стало відомо, що кількість актуальних оповіщень поступово знизилася з 28 тис. до 23,7 тис. карток (щороку додається близько 10 тис. нових оповіщень. Відповідно, трохи більша кількість щороку втрачає актуальність через виконання). Середня кількість відмов та скасувань запитів за останні роки коливається біля позначки 1,2 тис., тобто, близько 12% запитів не проходять перевірки у робочій групі.
Близько половини з них відхиляються на підставі порушення прав людини або на підставі того, що вони порушують нейтралітет Інтерполу. Так, у 2021 році 150 червоних оповіщень і розшуків були видалені з міркувань захисту прав людини, 353 — через політичні, військові, релігійні або расові мотиви, ще 767 — з інших підстав.
Окремий спосіб захисту від переслідування — це оскарження червоного оповіщення до Комісії Інтерполу з контролю за файлами. І в зв’язку з цим існує не тільки поширена практика скасування розшуку, а й випадки наступного закриття кримінальних справ.
***
Наведені відомості, безумовно, дають важливе уявлення про те, як Інтерпол управляє своєю системою червоних оповіщень. І такий підхід до роботи з даними необхідно всіляко вітати, оскільки він забезпечує збільшення прозорості роботи цієї міжнародної організації, а також дає розуміння якості фільтрації запитів, що надходять із країн-членів.