Нещодавно НАБУ і САП представили результати діяльності за півріччя як історію успіху: резонансні викриття, десятки справ і мільярди гривень "економічного ефекту". Та чи дає обраний формат змогу оцінити їхню реальну роботу? Спробуємо розібратися.
В Україні система публічних закупівель стала формальною оболонкою: держава не бачить повного обсягу витрат, а переважна більшість процедур, які називають конкурентними, не є такими по суті. При цьому офіційна статистика радше маскує наявні проблеми, ніж дає основу для їх усунення, що є прямим викликом євроінтеграції.
Наприкінці 2026 року міжнародну правничу спільноту очікує подія, значення якої важко переоцінити. Вперше за багато років орган, який є єдиним механізмом правового захисту особи від зловживань каналами Інтерполу, оновлюватиметься одночасно й у повному складі.
Ліквідація банку не означає, що всі його борги погашаються виключно за встановленою законом черговістю. Деякі витрати, без яких неможливі управління активами, їх збереження чи реалізація, можуть оплачуватися поза нею. Але де проходить межа між звичайною кредиторською вимогою і витратою, необхідною для ліквідації, та чим контрагент має довести право на пріоритетну оплату? 
Судова система залишається недофінансованою, працює з відчутним кадровим дефіцитом і має невирішені соціальні питання. Водночас надходження від судового збору перевищилиплан, а серед майбутніх пріоритетів з’являються рішення з використанням штучного інтелекту
Аби ухвалити потрібне рішення, у Конституційному Суді провели певні маніпуляції із конституційним поданням народних депутатів. Але такі дії по факту є внесенням неправдивих відомостей до офіційного документу. Державне бюро розслідувань розпочне досудове розслідування.
Без підстав
31 березня до Конституційного Суду надійшло конституційне подання 49 народних депутатів щодо конституційності міжнародної угоди, ратифікованої законом №2153-IV.
Ініціатори звернення просили відкрити провадження за цим поданням, визнати його невідкладним, а також залучити до участі уповноважених представників суб’єкта права на конституційне подання. У цей же день на сайті КС з’явилося відповідне повідомлення.
Правовий департамент секретаріату КС підготував відповідно до встановленої процедури попередній висновок на конституційне подання, в якому зазначив наступне: «Народні депутати України звернулися до Суду, посилаючись, зокрема, на статті 51, 52 закону, з документом, названим «конституційне подання». Проте авторами порушуються питання щодо відповідності Конституції України чинного міжнародного договору, а таке клопотання може бути подане до Суду лише у формі конституційного звернення… Питання, які можуть бути предметом конституційного подання, у клопотанні народними депутатами України не порушуються, отже, за формою воно не відповідає вимогам частини першої статті 51 закону. Наведене є підставою для відмови у відкритті конституційного провадження у справі відповідно до п.3 ст.62 закону».
Цей висновок 11 квітня було надано судді-доповідачу у справі Сергію Головатому (який став суддею-доповідачем), а також іншим суддям, які входять до складу колегії.
Нагадаємо, Закон «Про Конституційний Суд України» передбачає три форми звернення до КС – конституційне подання, конституційне звернення та конституційну скаргу. Для кожної з цих форм звернення закон визначає конкретні питання (предмет), з яких відповідний суб’єкт може звернутися до КС.
Так, поданням (ст.51 закону) є клопотання щодо визнання акта або його окремих положень неконституційним або офіційного тлумачення Основного Закону. Водночас, предметом конституційного звернення (ст.53 закону) нардепів може бути відповідність чинного міжнародного договору України або міжнародного договору, що вноситься до ВР для надання згоди на його обов’язковість, Конституції або конституційність питань, які пропонуються для винесення на всеукраїнський референдум за народною ініціативою.
Описка з посиланнями
Але 13 квітня (через два дні після висновку юристів), колегія суддів КС відкриває конституційне провадження. Як так могло статися?
Річ у тім, що 6 квітня до КС надійшло «уточнення до поданого до Конституційного Суду України звернення», яке долучили до справи та розмістили як складову подання, яке зрештою опинилося на сайті КС у рубриці «Конституційні звернення».
В уточненні зазначалося, що за своїм змістом конституційне подання є конституційним зверненням. А в назві та тексті конституційного подання була допущена описка, а саме — неправильно названо звернення та містяться помилкові посилання на стст.51, 52 закону (замість стст.53, 54). Тож представник суб’єкта подання «з метою усунення зазначеної описки» просить вважати конституційне подання конституційним зверненням.
На це правовий департамент указав, що фактично в уточненні йдеться про внесення змін до конституційного подання одноособово представником суб’єкта права на конституційне подання.
Але ж закон не передбачає можливості внесення до конституційного подання чи звернення будь-яких уточнень. Більше того, не допускається навіть відмова від підпису. Відповідна заява народного депутата не має юридичних наслідків (ч.2 ст.52 закону «Про Конституційний Суд України»). Що вже говорити про зміни від представника суб’єкта подання, який тут взагалі не має жодних повноважень.
Чи знали про це судді колегії, зокрема, доповідач С.Головатий, — питання риторичне.
Як кваліфікувати «оновлення» даних
Тим не менш, в ухвалі про відкриття провадження від 13 квітня вже йшлося про конституційне звернення. При цьому вказувалося, що народні депутати просили КС «про надання висновку щодо відповідності Конституції України Угоди». Хоча насправді первинна вимога звучала як «визнати такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) Угоду».
Колегія суддів вирішила, що конституційне звернення про надання висновку щодо відповідності Угоди Конституції відповідає усім необхідним вимогам та відкрила конституційне провадження у справі за конституційним зверненням.
Це питання має принципове значення не лише з точки зору дотримання формальних вимог, але й для визнання законності (легітимності) конституційного провадження у цій справі. Бо маніпуляції із формою звернення до КС, які по суті є внесенням неправдивих відомостей до ухвали, дозволили створити штучні підстави для ухвалення незаконного по своїй суті рішення.
Щодо потенційних суб’єктів правопорушення, то йдеться про свідомі порушення, вчинені суддями другого Сенату КС при винесенні ухвали про відкриття провадження всупереч висновку правового департаменту, а також про свідоме внесення до ухвали неправдивих відомостей.
Адже суддя-доповідач у цій справі підготував проект, подав цей документ на розгляд колегії, запропонував іншим суддям ухвалити її із зазначенням неправдивих відомостей.
І за таких обставин можна говорити, що існують ознаки створення злочинної організації у складі суддів КС та народного депутата, які діяли умисно та цілеспрямовано з метою досягнення протиправної мети з кар’єрних мотивів та особистої зацікавленості.
Що стосується С.Головатого, то він, крім іншого, діяв в мовах реального конфлікту інтересів, бо свого часу голосував як народний депутат за закон, який сьогодні має сам оцінювати.
За підсумками аналізу інформації, розміщеної на сайті Конституційного Суду, можна говорити про наявність ознак вчинення таких злочинів як державна зрада (ст.111); привласнення чи розтрата чужого майна (ст.191), втручання у діяльність державного діяча (ст.344), зловживання владою або службовим становищем (ст.364), службове підроблення (ст.366), втручання в діяльність судових органів (ст.376).
Заяву про злочин з відповідним обґрунтуванням було подано автором до Державного бюро розслідувань. Але там, звісно, не наважилися відкривати кримінальне провадження проти високопосадовців. Тому, як заведено у таких справах, довелося звертатися ще й до суду.
Як стало недавно відомо, 27 червня Печерський районний суд м. Києва ухвалою визнав бездіяльність слідчого ДБР протиправною та зобов’язав його внести відомості про вчинення кримінальних правопорушень колегією суддів КС та народним депутатом до ЄРДР та розпочати досудове розслідування. Ухвала оскарженню не підлягає.