Якщо вірити статистиці Офісу Генерального прокурора про зареєстровані кримінальні правопорушення та результати їх досудового розслідування, то в Україні ніхто не втручається в діяльність захисника і не порушується право на захист. І суди згодні з цим.

Презумпція свідчить

Нагадаємо: недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого на захист, вчинене слідчим, дізнавачем, прокурором або суддею, є злочином, відповідальність за який установлена ст. 374 (порушення права на захист) КК. А вчинення в будь-якій формі перешкод провадженню правомірної діяльності захисника чи представника особи під час надання правової допомоги або порушення встановлених законом гарантій їх діяльності та професійної таємниці є втручанням у діяльність захисника чи представника особи (ст. 397).

Обидві статті існують у Кримінальному кодексі України з моменту його ухвалення у 2001 році і зазнали фактично лише редакційних змін. Утім, якщо в Єдиному державному реєстрі судових рішень спробувати запитати вироки за цими статтями, система не знайде жодного документа! Немає ні обвинувальних, ні виправдувальних вироків!

Оскільки особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може зазнавати кримінального покарання, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, з цього випливає, що в Україні офіційно не існує цих негативних явищ. Або норми кримінального закону просто не діють. Адже на офіційному сайті Національної асоціації адвокатів України систематично з’являються матеріали, присвячені ігноруванню прав адвокатів, створенню перешкод у роботі та порушенню гарантій адвокатської діяльності. Тож у чому проблема?

Критерії ефективності

Попри декларування Конституцією презумпції невинуватості, показники ефективності своєї діяльності правоохоронні органи традиційно вимірюють кількістю оголошених ними підозр (вважається, що злочин розкрито) та матеріалів справ, переданих до суду з обвинувальним вироком (розслідування завершено). Нацполіція, СБУ, ДБР щодня радо звітують на своїх сайтах про затримання та застосування до підозрюваних запобіжних заходів, водночас інформація про судові вироки у цих самих справах майже відсутня. Тобто судова статистика і статистика роботи правоохоронних органів не мають сьогодні спільного знаменника. Можливо, тому що прозорість у цьому питанні грає зовсім не на користь кримінальної юстиції.

Саме тому цікавими є цифри, пов’язані з розслідуванням згадуваних вище злочинів у сфері правосуддя. Адже вони характеризують якість змагальності та реальне ставлення влади до прав громадян, яким довелося зіткнутися з кримінальним переслідуванням та відстоювати свої інтереси через адвоката.

Офіс Генпрокурора щомісяця дає розгорнуту статистику про роботу правоохоронних органів (інформацію про зареєстровані правопорушення та результати їх розслідування можна переглянути тут).

Серед усіх цифр, представлених у таблицях, найбільше нас цікавлять:

• обліковані (за 12 місяців) кримінальні правопорушення (стовпчик «I» в усіх звітах);
• кількість справ, у яких особам було вручено повідомлення про підозру (J)
• кількість проваджень, скерованих до суду з обвинувальним актом (P);
• кількість правопорушень, у яких провадження були закриті (Y);
• кількість правопорушень, у яких на кінець звітного періоду рішення про закінчення або зупинення не було прийнято (AB).

Динаміка змін за роками відображена в інфографіці.

Нуль на виході

Тож якщо взяти період із 2020 року до сьогодні, то вийде, що до ЄРДР усього було внесено повідомлень про: порушення права на захист – 197; втручання в діяльність захисника чи представника особи – 297. Та за три роки і сім місяців було оголошено лише одне повідомлення про підозру! А до суду не дійшов жоден обвинувальний акт. Водночас кількість правопорушень, у яких провадження були закриті, становила відповідно 130 та 248 справ.

Якщо подивитися на сусідні по розділу статті, то показники роботи виявляться зовсім іншими. Так, наприклад, лише за один 2022 рік було зафіксовано 291 випадок порушення правил адміністративного нагляду (ст. 395 КК). У 251 справі (86,3%) оголосили про підозру. Завершено провадження переданням обвинувального акта до суду – 247. Тобто ефективність розслідування становила 84,9%.

Про що говорять такі цифри? Правоохоронці уникають розслідування злочинів, пов’язаних із переслідуванням своїх колег та фактів порушення прав підозрюваних і їх захисників. Нульовий показник вручення повідомлень про підозру (один випадок – це, скоріше, помилка системи) свідчить, що внесення даних до ЄРДР було поза волею слідчих, очевидно, це робилося за рішеннями судів.

Загальна динаміка зниження реєстрації заяв у ЄРДР за останні роки – це не тільки показник погіршення ситуації, а й можлива ознака відчаю та зневіри в можливості знайти справедливість законним шляхом.

І хоч би скільки змінювали закони, доповнювали Кримінальний кодекс новими складами злочинів та посилювали кримінальну відповідальність у вже наявних, ситуація з дотриманням прав людини кардинально ніколи не зміниться, допоки не буде політичної волі змусити правоохоронців виконувати закони.