Аби отримати публічну інформацію від державного органу-розпорядника, тепер у своєму запиті заявник спочатку має пояснити, навіщо вона йому. Інакше – відмова. Таку цікаву практику запровадили у пореформованому і наче доброчесному Верховному Суді.

Обмеження за правилами і без

За загальними правилами Закону «Про доступ до публічної інформації», відповідне право громадянина гарантується максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації. Сам доступ, який забезпечується зокрема через надання інформації за запитами, здійснюється на принципах:

- прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень;

- вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом.

Такі обмеження стосуються конфіденційної, таємної та службової інформації. За будь-яких умов обмеження доступу до інформації здійснюється при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Начебто прості, зрозумілі і цілком логічні правила…

Але коли ми поцікавились у Верховного Суду інформацією про закордонні відрядження суддів та працівників, а також про кошти, що були витрачені з державного бюджету на ці відрядження, то отримали відмову. Виявилося, що така інформація може дискредитувати судову систему, тому не підлягає наданню на запит.

Чиновники апарату перевірили вимоги запиту "на предмет того, чи перебуває їх розгляд і задоволення в межах, гарантованих відповідними міжнародними та національними актами". Виявилося, що застосування норм закону має певні нюанси, які ґрунтуються на практиці… Європейського суду з прав людини.

Права людини захищають і суд

Так, у справі "Центр демократії та верховенства права проти України" (заява № 75865/11), яка стосувалася відмови в доступі до запитуваної інформації, ЄСПЛ послався (п. 49 рішення) на такі критерії реалізації особою права, пов’язаного з доступом до публічної інформації, як:

1) мета інформаційного запиту;

2) характер запитуваної інформації;

3) особлива роль шукача інформації в її «отриманні та розповсюдженні» для суспільства;

4) чи була запитувана інформація «готовою та доступною».

Таку саму правову позицію ЄСПЛ застосував у справі «Олександр Євгенович Северин проти України» (заява № 50256/08). Серед іншого, Євросуд нагадав (п.43 рішення), що за статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод заявник не може посилатися на абстрактне обмеження доступу до інформації, яка, на його думку, має бути в принципі доступною. Він має продемонструвати, що доступ до запитуваної інформації має важливе значення для реалізації права на свободу вираження поглядів і що відмова в її наданні становить втручання в це право.

У Верховному Суді пригадали цікаву позицію Великої Палати, яка з урахуванням визначених ЄСПЛ критеріїв реалізації особою права на доступ до публічної інформації, висловила правові позиції щодо застосування окремих положень Закону України «Про доступ до публічної інформації». Так, у постанові від 10 грудня 2020 року (справа №9901/105/20) високі судді зазначили, що кожна особа має право знати в період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються.

Оскільки Закон «Про доступ до публічної інформації» гарантує відповідне право кожній особі, то, на думку Великої Палати, його реалізація не залежить від того, чи така особа є приватною, чи перебуває на публічній службі.

Цікаво, як з такими умовиводами узгодити норму ст. 5 Закону «Про захист персональних даних», за якою не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.

Також у постанові зазначається, що особа, у розпорядженні якої перебуває відповідна інформація та якій адресований запит, має перевірити його на предмет наявності в ньому відповідного обґрунтування.

Дискредитація заборонена!

В апараті ВС також нагадали, що на необхідність перевіряти запит указувала й Рада суддів України у рішенні від 03.02.2023 № 8. Вона рекомендувала запитувачам інформації у своїх запитах, крім інших обов’язкових, також зазначати відомості про коло осіб, яким планується поширити інформацію, та спосіб такого поширення.

Це начебто необхідно для запобігання випадкам необґрунтованої відмови у наданні інформації, а також – щоб поширення інформації не завдало шкоди національній безпеці, територіальній цілісності або громадському порядку, охороні здоров’я населення, репутації або правам інших людей, не призвело до розголошення інформації, одержаної конфіденційно, або не завдавало шкоди підтриманню авторитету і неупередженості правосуддя.

Тим більше, що відповідно до ч.3 ст.6 Закону «Про судоустрій і статус суддів» збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду забороняються.

Отже, роблять висновок у Верховному Суді, особа, у розпорядженні якої знаходиться інформація, має, крім іншого, перевірити мету збору такої інформації.

Натомість запит автора не містив відповідного обґрунтування. І це унеможливило встановлення, чи є його інтерес на отримання інформації правомірним, чи настане шкода внаслідок розголошення інформації та чи переважатиме завдана внаслідок розповсюдження інформації шкода суспільний інтерес від її отримання.

***

Верховний Суд vice versa або ж "на виверт" витлумачив норми законів і гарантії прав людини. Чиновники найвищого суду у системі судоустрою України не готові демонструвати гласність, прозорість та відкритість своєї діяльності. Яке ж правосуддя чекати від перейменованого в неконституційний спосіб суду?

Виходить, що пересічний громадянин, коли він не доведе наміри позитивного використання публічної інформації, ніколи не зможе оцінити, наскільки ефективно працюють високі судді.

А спроби проконтролювати правильність витрачання коштів Державного бюджету України, оскільки це вже межує із критикою, прирівнюються до дискредитації судової влади.

Цікаво, що Верховний Суд – орган публічний. І робота суддів та працівників цього органу є публічною діяльністю, що спрямована на виконання функцій держави. І, крім принципів загальних принципів верховенства права, колегіальності, обґрунтованості, справедливості, мудрості, високі судді мали б дотримуватися гласності та відкритості.

ВОЛОДИМИР БОГАТИР, адвокат, заслужений юрист України

https://ukranews.com