Нещодавно НАБУ і САП представили результати діяльності за півріччя як історію успіху: резонансні викриття, десятки справ і мільярди гривень "економічного ефекту". Та чи дає обраний формат змогу оцінити їхню реальну роботу? Спробуємо розібратися.
В Україні система публічних закупівель стала формальною оболонкою: держава не бачить повного обсягу витрат, а переважна більшість процедур, які називають конкурентними, не є такими по суті. При цьому офіційна статистика радше маскує наявні проблеми, ніж дає основу для їх усунення, що є прямим викликом євроінтеграції.
Наприкінці 2026 року міжнародну правничу спільноту очікує подія, значення якої важко переоцінити. Вперше за багато років орган, який є єдиним механізмом правового захисту особи від зловживань каналами Інтерполу, оновлюватиметься одночасно й у повному складі.
Ліквідація банку не означає, що всі його борги погашаються виключно за встановленою законом черговістю. Деякі витрати, без яких неможливі управління активами, їх збереження чи реалізація, можуть оплачуватися поза нею. Але де проходить межа між звичайною кредиторською вимогою і витратою, необхідною для ліквідації, та чим контрагент має довести право на пріоритетну оплату? 
Судова система залишається недофінансованою, працює з відчутним кадровим дефіцитом і має невирішені соціальні питання. Водночас надходження від судового збору перевищилиплан, а серед майбутніх пріоритетів з’являються рішення з використанням штучного інтелектуДля виконання особливо важливих державних завдань за кордоном офіційним представникам країни необхідні додаткові гарантії безперешкодної діяльності і захист. Такі гарантії згідно з міжнародними домовленостями надаються тим, кому держава видала дипломатичний паспорт. Що це за документ, хто може його отримати та скільки їх видається в Україні.
Статус пред’явника
Статус дипломатичного паспорта визначається ст. 23 Закону «Про Єдиний державний демогафічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус». Це документ, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України під час перетинання державного кордону і перебування за межами України та надає право такій особі на виїзд з України та в'їзд в Україну.
І з такого визначення не зрозуміло, чим він відрізняється від звичайного закордонного, який фактично виконує ті самі функції.
Наприкінці цієї статті окремо зазначається, що дипломатичний паспорт України містить текст українською та англійською мовами: «Іменем України Міністр закордонних справ України просить усі компетентні органи влади безперешкодно пропускати пред’явника цього паспорта, надавати йому необхідну допомогу та захист».
На практиці це проявляється у «пільгах» при перетині державних кордонів (як от окремий коридор без загальних черг та безвізовий в’їзд до деяких країн), а також певних гарантіях, в тому числі у разі виникнення конфліктних ситуацій. Державні і правоохоронні органи всіх країн безумовно ставитимуться до володільців дипломатичних паспортів з більшою повагою.
Порядок оформлення, видачі, обміну, повернення державі, зберігання та знищення дипломаичних паспортів України визначається Положенням, затвердженим Указом Президента від 12.05.2015 №264/2015.
По роботі і не тільки
Особливе ставлення державних органів, в тому числі іноземних держав, безумовно пов’язане не з видатною особистістю пред’явника паспорта, а з тими особливими державними функціями, які він виконує від імені України.
І за загальним правилом дипломатичний паспорт оформлюється Міністерством закордонних прав (у взаємодії з Головним обчислювальним центром Єдиного державного демографічного реєстру та Державним центром персоналізації документів) та видається для роботи, пов’язаної із виїздом за кордон і представництвом нашої країни. Саме тому, коли такої роботи немає, він має здаватися на зберігання до МЗС. Хоча є і винятки.
За цією логікою паспорт оформлюється на п’ять років та видається «на руки» лише на певні строки:
- ТОП-посадовцям та їх подружжю (Президентові, Голові ВР, Прем’єр-міністрові та міністру закордонних справ) - на строк перебування на посаді;
- дипломатам та чиновникам (а також подружжю та дітям), які постійно працюють за кордоном у дипломатичних установах України та міжнародних організаціях за квотою України - на строк перебування у довготерміновому відрядженні;
- іншим службовим особам (диппрацівникам, нардепам, міністрам, голові Конституційного Суду, секретареві РНБО, членам офіційних делегацій на переговори), коли йдеться про їхній виїзд у службове відрядження за кордон — на строк такого відрядження. Оскільки паспорт зберігається в МЗС, його видча здійснюється на підставі подання керівництва державного органу.
Цікаво, що в переліку згадуються дві не існуючі нині посади: Голови Верховного Суду України (сьогодні цей суд не містить України у своєму найменуванні) та Глави Адміністрації Президента України (яка перетворилася на Офіс). Зрозуміло, що з реформами банально забули внести зміни. Втім, з формальної точки зору, керівник ОП та очільник судової влади не можуть претендувати на «корочку» за своїми посадами.
З цього правила передбачено два винятки. Вони стосуються експрезидентів та осіб, яким було присвоєно дипломатичний ранг Надзвичайного і Повноважного Посла та їхнього подружжя. За ними зберігається право на користування дипломатичним паспортом довічно, навіть після закінчення професійної діяльності. Також, як виняток, дипломатичний паспорт може оформлюватися і видаватися будь-кому, хто виконує особливо важливі функції у сфері зовнішніх зносин. Для цього потрібно письмове рішення міністра закордонних справ України, якщо на це є письмовий дозвіл Президента України.
Мовою цифр
Ми поцікавилися у Міністерства закордонних справ про кількість виданих та дійсних дипломатичних паспортів України.
.jpeg)
І, за даними відомчої інформаційної системи МЗС, за період з 21 травня 2015 року (коли у міністерстві почали застосовувати Єдиний державний демографічний реєстр) по теперішній час усього було оформлено 7025 дипломатичних паспортів. З них:
- 6118 (87,1%) - співробітникам органів дипломатичної служби України;
- 589 (8,4%) - за клопотанням Апарату ВР;
- 318 (4,5%) - представникам інших державних органів України.
Певний «сплеск» в їх оформленні спостерігався у 2019 році серед народних депутатів. Тоді їм було видано майже дві сотні документів. Адже саме в цьому році відбулися позачергові парламентські вибори і нові слуги народу вважали за необхідне отримати додаткове підтвердження свого особливого статусу.
А от після початку повномасштабного вторгнення інтерес до оформлення дипломатичних паспортів упав на третину. Так, якщо у 2021 році було оформлено 931 документ, то в наступному - лише 584. І це був найменший показник за всі роки. Бо дійсно, коли говорять пушки, дипломати мовчать.
Нюанси знищення
Втім, з усіх оформлених дипломатичних паспортів лише трохи більш ніж половина (3695) залишаються дійсними.
Річ у тім, що цей документ (який вважається власністю держави) підлягає знищенню у разі:
- припинення громадянства України особи;
- втрати або викрадення;
- припинення існування підстав для оформлення та видачі;
- неповернення паспорта на зберігання до МЗС;
- смерті особи;
- виявлення помилки в паспорті;
- закінчення строку дії паспорта;
- непридатності паспорта для дальшого використання.
Зрозуміло, що найбільш типовими є ситуації закінчення строку дії та припинення підстав для оформлення, наприклад, звільнення з посади. І за досліджуваний період, за даними МЗС усього було знищено 2692 паспорти.
Але окремо міністерство також повідомило нам про визнання недійсними (без знищення) 223 паспортів. Очевидно, це прямо пов’язано зі скандалом 2022 року, коли після повномасштабного вторгнення взялися наводити лад з дипломатичними паспортами, що перебували на руках у народних депутатів. Тоді МЗС кілька разів зверталося до народних обранців з проханням повернути документи. Але ті проігнорували законні заклики відомства. Тож усі дипломатичні паспорти, що не були своєчасно повернуті народними депутатами до МЗС на зберігання, були визнані недійсними. Тоді чиновники навіть випустили окреме . Щоправда, у серпні 2022-го йшлося про 225 паспортів. Чому сьогодні число стало на два меншим — невідомо.
Головним документом який визначає дипломатичні привілеї та імунітети є Віденська конвенція про дипломатичні зносини. Логіка полягає в тому, що дипломатичний імунітет має діяти лише щодо посадових осіб, акредитованих у країні перебування, або таких, що в'їжджають або виїжджають з країни що приймає. Статистика ж вказує на досить широке коло посадових осіб, якім видані такі паспорти.