Законодавством України передбачено чітку процедуру передання арештованих активів підприємств в управління Агентству з розшуку та менеджменту активів (АРМА). Останнє слово у цьому питанні – завжди за судом. Утім, сторона обвинувачення не завжди адекватно сприймає відмови у задоволенні своїх клопотань. Більше подробиць про складнощі роботи АРМА – у колонці адвоката і заслуженого юриста України Володимира Богатиря.

Особлива процедура

За правилами Кримінального процесуального кодексу всі докази у справах мають зберігатися у стані, придатному для їх використання.

Коли йдеться про об’єкти вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (сьогодні це близько $15 тис.), вони передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності — за рішенням слідчого судді чи суду до Агентства з розшуку та менеджменту активів (ст. 100 Кримінального процесуального кодексу).

Якщо ж арешт накладається на активи підприємства і судом вирішено питання про їх передання, АРМА має обов’язок зберегти не лише активи як такі, але і їхню економічну вартість, а за можливості — збільшити її.

За процедурою з клопотанням про арешт майна до суду звертаються слідчий або прокурор. Оцінивши підстави, розмір шкоди від інкримінованого злочину, можливість використання майна, розумність обмеження права власності та інші фактори, суд ухвалює рішення. У разі задоволення клопотання активи підприємства передаються АРМА, після чого останнє підбирає на конкурсній основі управителів для ведення господарської діяльності.

Якщо ж сторона обвинувачення не переконала суд, слідує відмова. Втім, українські правоохоронці не хочуть і не вміють сприймати процесуальні поразки. І навіть за відсутності належних правових аргументів у подібних випадках традиційно відбувається апеляційне оскарження. У такий спосіб вони максимально «вичерпують» процесуальні можливості (зробив усе, що міг), аби не наразитися на стягнення з боку керівництва. Але як ставитися до такого підходу, коли оскарження неможливе за законом, чи не буде це зловживанням процесуальними правами?

Вичерпний перелік

Однією з конституційних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення (п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції).

Механізм реалізації цієї засади в рамках кримінального провадження визначений у ст. 392 КПК. Так, в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції й не набрали законної сили, а саме вироки та ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру. Інші ухвали можуть оскаржуватися лише у випадках, конкретно передбачених самим КПК.

Щодо такого виду судових рішень, як ухвала слідчого судді, то вичерпний перелік тих, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, закріплений у ст. 309 КПК. Всі інші ухвали оскарженню в апеляційному порядку не підлягають, і заперечення проти них можуть бути подані лише під час підготовчого провадження в суді.

Сьогодні перелік тих ухвал, які можна оскаржити в апеляції, складається з пʼятнадцяти позицій. І серед них немає рішень, що стосувалися б питань передання майна в управління. Найближчою за змістом є ухвала про арешт майна або відмову в ньому. Але при цьому слід ураховувати два аспекти. По-перше, процедура передання майна в управління АРМА має самостійні умови прийнятності, відмінні від критеріїв застосування арешту майна. По суті, вона становить окреме, більш обтяжливе порівняно з арештом втручання в право мирного володіння майном. По-друге, навіть правом на апеляційне оскарження арешту майна наділені не всі. Законодавець установив (ст. 173 КПК), що це можуть робити лише підозрюваний, обвинувачений та треті особи.

Отже, ухвала слідчого судді про відмову в задоволенні клопотання органу досудового розслідування про передання майна в управління АРМА не може бути оскаржена. Втім, посилаючись на загальні норми КПК, сторона обвинувачення все ж подає апеляційні скарги.

Розмежування підстав

Ці питання вже розглядалися у Верховному Суді. Так, у справі №758/16546/18 Касаційний кримінальний суд (постанова від 27.01.2020) підтвердив наявність вичерпного переліку ухвал слідчого судді, які підлягають оскарженню в апеляційному порядку.

При цьому високі судді зауважили, що згідно зі ст. 170 КПК арешт майна, як один із заходів забезпечення кримінального провадження, полягає у тимчасовому (до скасування) позбавленні права на відчуження, розпорядження та/або користування майном. Це стосується майна, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

А от ухвала слідчого судді про визначення порядку зберігання речових доказів у кримінальному провадженні шляхом передання в управління АРМА має зовсім іншу правову природу. І підстави арешту майна та підстави його передання потрібно розмежовувати.

Кримінальне процесуальне законодавство передбачає спеціальну процедуру зберігання речових доказів у кримінальному провадженні шляхом передання в управління АРМА. І під час розгляду цього питання слід керуватися як загальними нормами (зокрема щодо порядку розгляду подання слідчого), так і спеціальними (ст. 100 КПК щодо порядку зберігання речових доказів, ст. 309 КПК щодо переліку судових рішень слідчого судді, які підлягають оскарженню в апеляційному порядку).

Згідно з ч. 3 ст. 309 КПК інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді. Саме до таких рішень належить і рішення слідчого судді, яким визначається порядок зберігання речових доказів у кримінальному провадженні.

З цих міркувань у ККС зробили висновок, що ухвала слідчого судді про визначення порядку зберігання речових доказів у кримінальному провадженні шляхом передання в управління АРМА майна, яке є речовим доказом і на яке накладено арешт, оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.

Як тлумачити

Свого часу, аналізуючи актуальну для бізнесу судову практику, суддя ККС ВС Надія Стефанів наголосила саме на практиці оскарження ухвал слідчих суддів в умовах воєнного стану щодо арешту активів та їх передання в управління АРМА в контексті порушення прав власників майна.

Вона навела приклад із практики, коли суд першої інстанції задовольнив клопотання адвоката в інтересах підприємства про скасування арешту на майно і передання майна АРМА. Прокурор спробував оскаржити це рішення до апеляційного суду, але отримав відмову у відкритті провадження. Верховний Суд, куди також пішла скарга, зауважив, що не всі судові рішення можуть бути оскаржені в апеляційному та касаційному порядку. А ухвала слідчого судді про повне або часткове скасування арешту майна не підлягає апеляційному оскарженню».

Суддя окремо зазначила, що Верховний Суд працює над тим, щоб тлумачити закон з точки зору справедливості. Вона переконана, що практика оскарження ухвал слідчих суддів потребує узагальнення, адже ці ухвали не доходять до касаційного суду.

Отже, зрозуміло, що під час досудового розслідування оскарження ухвал слідчого судді про передання майна в управління АРМА або про відмову в такому переданні процесуальним законом неможливе. Поскаржитися до апеляції можуть лише потерпілий, підозрюваний чи третя особа на ухвалу слідчого судді щодо арешту майна.

Варто віддати належне тим суддям, які розуміють це і не підміняють право і закон “державницьким” підходом, як його подають представники правоохоронних органів за браком юридичних аргументів.

Вилучення, арешти, підозри, оголошення у розшук, тримання під вартою… Зрозуміло, що в такий спосіб представники правоохоронних органів виправдовують своє існування і створюють інформаційні приводи для піару роботи, проведеної на досудовому розслідуванні (хоча ефективність діяльності сторони обвинувачення варто було б оцінювати за відсотком справ, що потрапили до суду і закінчилися обвинувальним вироком).

Слід забувати, що рішення і дії, які явно виходять за межі закону, не лише забирають час учасників процесу та суду, але й негативно впливають на бізнес. А це в умовах воєнного стану вже не можна вважати «державницькою» позицією.

За будь-яких обставин ми маємо розуміти, що висновки про застосування норм права, якщо вони вже викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Відтак, усі інші правові позиції, зокрема представників АРМА, слідчих, прокурорів, що відмінні від думки ВС, є неприйнятними.

https://pravo.ua