21 листопада, Вольфсон коледж Оксфордського університету зібрав провідних науковців, арбітрів та юристів-практиків із ключових арбітражних юрисдикцій світу на IX Oxford Arbitration Day.
Ініціатива Національного антикорупційного бюро обмежувати право власності на підприємствах без рішення суду сама створює нові корупційні можливості.
Заслужений юрист України та адвокат Володимир Богатир вважає, що ініціатива Національного антикорупційного бюро обмежувати право власності на підприємствах без рішення суду сама створює нові корупційні можливості
Ініціатива НАБУ, що передбачає обмеження прав власності на підприємства за рішенням Директора НАБУ та без необхідності судового розгляду, суперечить не лише Конституції, а й Кримінальному процесуальному кодексу України, який послідовно забезпечує судовий контроль.
Вантажний рухомий склад залізничного транспорту становить критичну інфраструктурну компоненту національної економіки, визначаючи пропускну спроможність логістичних ланцюгів і обсяги торгівельних операцій. Аналіз динаміки змін парку вагонів у 2014-2024 роках вказує на значні диспропорції у його складі. Докладніше – в колонці Володимира Богатира.
Обвинувальний акт у кримінальному процесі не є ані вироком, ані доказом вини, його єдина функція – процесуально окреслити межі обвинувачення. За вимогами ст. 291 КПК України він має містити виклад фактичних обставин, які підтверджуються належними доказами, що є у матеріалах справи. Але у практиці органів досудового розслідування утвердилася тенденція сприймати сам факт складання обвинувального акта як підтвердження доведеності вини. Такий підхід трансформує акт із процесуального документа в інструмент формування громадської думки та створює ризик підміни презумпції невинуватості припущеннями обвинувачення.
Трансформація українського партійного поля демонструє не стільки еволюцію політичної конкуренції, скільки еволюцію самої функцій держави, від пасивного реєстратора, що лише легітимізував партії, до активної регулятора політичного простору.
Правозастосовна практика демонструє загрозливу тенденцію до ретроспективної криміналізації господарських відносин, які протягом тривалого часу вважалися легітимними та здійснювалися у повній відповідності до регуляторних норм. В рамках цієї тенденції, правомірна діяльність суб’єктів господарювання перекваліфіковується на «створення видимості законності», де суб’єктивна інтерпретація слідства підміняє собою об’єктивні критерії складу злочину.Середньомісячні витрати на утримання ув'язнених в Україні складають 14165 грн, що вдвічі більше за мінімальну зарплату. Більшість цих коштів йде на утримання персоналу кримінально-виконавчої служби.
Однією із соціальних гарантій, що має забезпечувати можливість для кожного заробляти собі на життя, є мінімальна зарплата. Але в Україні вартість життя ув’язненого вдвічі більша за мінімум, який держава гарантує вільній людині. Про це у коментарі УНН, спираючись на дані надані Мінюстом, розповів адвокат, Заслужений юрист України, к.ю.н. Володимир Богатир.
"Середньомісячні витрати на утримання засуджених та осіб, узятих під варту, в розрахунку на одну особу надали на наш запит у Міністерстві юстиції України, до складу якого сьогодні входить також Державна кримінально-виконавча служба", - повідомив юрист.
За словами Володимира Богатиря, за сім років ці витрати збільшились у 3,3 рази - з 4258 гривень на місяць у 2016 році до 14165 гривень у 2023 році (докладніше див. інфографіку).
"Розмір мінімальної місячної зарплати, який щороку визначається у Державному бюджеті України, також зростав, але завжди був меншим (приблизно у два рази) за витрати на утримання ув’язнених.
Чому так? Адже потреб у вільної людини, яка до того ще й працює аби прожити, об’єктивно більше ніж в тих, що перебуває у місцях несвободи. Крім витрат на їжу, одяг та житло (чим забезпечені ув’язнені) працівник має опікуватися своїми дітьми або батьками, якось достойно реалізовувати право на відпочинок, відкладати щось на майбутнє.
Річ у тім, що у витрати на ув’язнених, крім задоволення їхніх потреб, також закладаються видатки на утримання та соціальний захист персоналу кримінально-виконавчої служби, забезпечення оперативно-службової діяльності, а також видатки на матеріально-технічне забезпечення діяльності установ і органів ДКВС, оплату спожитих комунальних послуг та енергоносіїв тощо", - пояснив таку різницю адвокат.
Володимир Богатир також звернув увагу на Розподіл видатків Державного бюджету України на 2024 рік (додаток 3 до Закону про Держбюджет), де можна побачити, що бюджетною програмою 3601020 "Виконання покарань установами і органами Державної кримінально-виконавчої служби України" разом загальний і спеціальний фонди за цією програмою складають суму в 8,7 млрд грн. Левова частина (99,5%) - це видатки споживання.
"Комунальні послуги та енергоносії забирають 912,1 млн грн (10,4%), а на оплату праці йде 6,1 млрд грн (69,7% від усіх витрат). Тобто більша частина вартості утримання ув’язненого - це утримання персоналу кримінально-виконавчої служби. Скільки насправді коштів на життя лишається засудженим та особам, узятим під варту, - залишається лише здогадуватися", - додав Богатир.
Також він відзначив, що порівняно із попереднім роком, видатки на оплату праці за бюджетною програмою 3601020 у 2024 році зросли на 1,18 млрд гривень, або на 24%. У той час як мінімальна зарплата (станом на 1 січня) - лише на 6% (з 6700 до 7100 грн.).
Повні дані за роками див. у таблиці.
"Логіка цифр вказує на те, що держава більше опікується працівниками установ і органів Державної кримінально-виконавчої служби, аніж соціальними гарантіями своїх пересічних громадян. Чому так питання до тих хто зараз відповідає за правову та економічну політику в країні", - підсумував юрист.